Розділ «ВІХИ ПОЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ»

У загальних рисах Стародавня Індія вписувалася в груповий портрет старосхідних цивілізацій. Деякі ознаки об’єднували її в історичному плані навіть із Стародавнім Китаєм. Так, у ній, як і повсюдно на Стародавньому Сході, відбулася "міська революція", тобто з’явилися міські общини, виникли приватна власність і патріархальне рабовласництво тощо. Все ж, хоча Індія в давнину не була такою ізольованою від інших цивілізацій, як Китай, своєю надзвичайною самобутністю вона перевершила навіть старокитайське суспільство. В Індії, наприклад, дуже невиразно проявилася політична централізація, більше давалися взнаки роздробленість і нестабільність. У жодній іншій країні Стародавнього Сходу не відбулося такого закостеніння суспільних верств, як в Індії, де станова ієрархія оформилась у неймовірно живучу систему варн і каст. Не менш живучою, безприкладною у світовій історії, виявилася також система індійських землеробських общин. Жодна країна світу не могла змагатися з Індією в етнічному та культурному розмаїтті населення. В суспільно-політичному житті індійців особливу роль відігравав світоглядний чинник. Перелік феноменів індійського суспільства можна було б продовжити, проте й наведених досить, щоб погодитись з тими істориками, які називають його "майже інопланетним".

Індська (Хараппська) цивілізація

Заселення Північної Індії "аріями"

Нова цивілізація постала не в Північно-Західній, а в Північно-Східній Індії, в долині Гангу її виникненню сприяла міграція в Північну Індію "арійських" племен, які назвали свою нову батьківщину Ар’явартою — "країною аріїв". В історичній науці ці племена дістали назву індоарійських.

Індоарійці разом з іранцями відпаростилися від індоєвропейського племінного союзу, як уже зазначалось, приблизно в середині II тис. до н. е. Яким шляхом забрели вони в Індію, з’ясувати не вдалося. Як вважають дослідники, вони могли спершу потрапити разом з іранцями до Ірану, а вже потім перекочувати в індійські джунглі. Могли шляхи індоаріїв та іранців розійтися ще до прибуття останніх в Іран, тобто десь у Середній Азії. Не відомо точно, якою була міграція індоаріїв до Індії. До недавніх пір вона уявлялась дослідникам як нашестя хоробрих і жорстоких воїнів, що супроводжувалось масовим поневоленням аборигенів та кривавими оргіями. Нині ж учені більше схиляються до думки, що відбулося поступове, мирне заселення індійських земель цими племенами. Слід зазначити, що ані перша, ані друга концепція не підтверджуються надійними джерелами.

Історики нерідко трактують прихід індоаріїв у "країну тисячі чудес" як завоювання висококультурним народом напівдиких аборигенів, навіть вважають мігрантів творцями індійської цивілізації. Прихильники расової теорії при цьому зараховують світлошкірих "аріїв" і темношкірих аборигенів до різних рас, осмислюють "арійське завоювання Індії" як перемогу вищої раси над нижчою. На думку ж їхніх опонентів, індоарії — ніяка не раса, а етнічна група чи, що вірогідніше, елітарний прошарок у племінному союзі індоєвропейців, що хараппська культура в Індії своїм рівнем не поступалася індоарійській, тому остання аж ніяк не могла виконати культуртрегерську місію в цій країні.

Отож питання про міграцію в Північну Індію "аріїв" залишається дискусійним, відповіді на нього не виходять за межі здогадів і наукових гіпотез. Наука не знає, відкіля і як потрапили "арії" на свою нову батьківщину.

Поява цивілізації в долині Гангу

Індійський похід Александра Македонського

Важливою подією в житті Північної Індії став непрошений візит туди в IV ст. до н. е. греко-македонської армії юного царя Александра. Знищивши Перську імперію Ахеменідів, Александр Македонський надумався кинути собі до ніг увесь світ, а оскільки за тогочасними географічними уявленнями "кінцем світу" була саме Індія, то він і попрямував туди в 327 р. до н. е. Першою жертвою завойовників стала столиця Гандхари Пушкалаваті ("Місто лотоса"), яка впала, витримавши ЗО днів облоги. Після того, як греко-македонці оволоділи Гандхарою, ряд місцевих царків, у тому числі цар Такшашили, скорилися Александру Македонському й сплатили йому величезну данину. Проте в 326 р. до н. е. один із найсильніших володарів у Пенджабі Пор учинив греко-македонцям збройний опір. Битва відбулася в долині річки Гідасп, причому під час тропічної зливи, яка перетворила долину на непрохідне болото. Військова фортуна відвернулася від Пора. Важкі індійські колісниці загрузали в болоті, бойові слони, яким воїни Александра Македонського завдавали болючих ран, повернули назад і стали топтати свою піхоту. Одним словом, армія Пора зазнала в цій битві нищівної поразки, сам Пор був поранений і потрапив у полон. Александр Македонський великодушно зберіг Пору життя, навіть залишив його на царстві, кордони якого було розширено за рахунок кількох сусідніх міст. Цей широкий політичний жест мав, на думку Александра, послабити збройний опір місцевого населення греко-македонцям.

Здобувши ряд блискучих перемог над роз’єднаними військовими силами пенджабських князівств, армія Александра Македонського дійшла до річки Гіфазис. Воїни Александра вже були по саму зав’язку ситі індійською екзотикою, ледве трималися на ногах від утоми, багато їх гинуло від укусів страшних індійських кобр. Гнітюче враження справляли на них також тропічні зливи, сезон яких був у розпалі. Останні залишки бойового духу в них вивітрились у зв’язку зі звісткою про те, що в долині Гангу на них чекає півмільйонна армія Нандів. Це вже було занадто, і воїни категорично зажадали, щоб їх негайно повернули в рідні краї. В цій непростій ситуації Александр Македонський, як пишуть історики, здобув найпочеснішу перемогу у своєму житті — переміг самого себе, відмовився від маячної ідеї завоювати світ і вирішив обійтися його

половиною. Греко-македонці сушею і морем повернулися додому.

В чому полягало історичне значення індійського походу Александра Македонського? По-перше, завдяки цьому походу Індія потрапила в орбіту економічного й культурного впливу елліністичного світу й водночас познайомила Європу із своєю самобутньою культурою. Цей взаємовплив двох культурних світів забезпечили греко-македонські гарнізони в кількох десятках фортець, що їх побудував на індійській землі Александр Македонський (на місці битви з царем Пором з’явилася, наприклад, Нікея; там, де загинув від старості улюблений кінь македонського царя Буцефал,— Буцефалія тощо). Згодом індійці зрівняли із землею ці оплоти чужоземного панування на їхній батьківщині, проте індійські Александрії встигли відіграти роль носія елліністичної культури в Індії. По-друге, опір греко-македонським нападникам сприяв політичній консолідації індійських територій, утворенню в Індії сильних і стабільних держав.

Імперія Маур’їв

Імперія Гуптів

У І ст. до н. е. на Середню Азію та Бактрію від китайських кордонів накотилася хвиля кочівників, які в китайських хроніках іменуються юеджами. На греко-бактрійській території юеджі, походження яких є предметом гострих дискусій у науці, заснували Кушанську державу — "безкраю, проте дуже нестійку й неоднорідну". До складу цієї держави увійшли, крім території Афганістану, Центральної та Середньої Азії, також Північно-Західна Індія та частина долини Гангу. В долині Інду центрами кушанських ншіснитв-кшатрапій стали Капіша та Такшашила, в долині Гашу — Варанасі та Матхура. Втім, довго в Індії кушани не втримались. Уже наприкінці III ст. до н. е. вони втратили там майже всі свої завоювання.

Завдяки своєму входженню до складу Кушанської імперії індійські землі налагодили ширші й стабільніші міжнародні культурні та економічні зв’язки. При цьому індійці зберегли неповторність своєї культури, яка істотно вплинула на культуру завойовників-кушанів. Саме за кушанської доби в Середній та Центральній Азії поширився буддизм, ревним прихильником якого став у II ст. н. е. один із наймогутніших кушанських володарів — Канішка

(він скликав IV Буддійський собор, на якому було розроблено догматику буддизму махаяни).

Після загибелі Кушанської імперії Індія вкотре вже розпалася на безліч карликових князівств, які дуже різнилися між собою соціально-економічним та культурним рівнем, політичною структурою. Проте невдовзі відбулося нове об’єднання Індії в єдину державу, причому ядром цієї держави стала Магадха, в якій ще за кушанів зацарювала династія Гуптів.