Під позиковим капіталом розуміють зобов'язання господарюючого суб'єкта – заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Позиковий капітал складається із довгострокових і короткострокових (зокрема поточних) зобов'язань.
Аналіз позикового капіталу здійснюється переважним чином на підставі інформації балансу підприємства.
Довгострокові зобов'язання господарюючого суб'єкта – це заборгованість суб'єктів господарювання, сформована на довгострокових засадах, зокрема перед банками за отримані від них кредити, за виданими довгостроковими векселями й розповсюдженими облігаціями тощо.
Складовими довгострокових зобов'язань є такі статті. "Відстрочені податкові зобов'язання" – сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в майбутніх періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки. "Довгострокові кредити банків" – сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням, тобто заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців. До статті "Інші довгострокові зобов'язання" включають суми розрахунків з іншими кредиторами та за іншими операціями, заборгованість за якими не є поточним зобов'язанням та облік яких не відображається на інших статтях розділу "Довгострокові зобов'язання". У статті "Довгострокові забезпечення" відображають нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов'язання тощо), розмір яких на дату складання Балансу може бути визначений тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок. У статті "Цільове фінансування" наводять залишок коштів цільового фінансування та цільових надходжень, які отримані з бюджету та з інших джерел (у т.ч. кошти, вивільнені від оподаткування у зв'язку з наданням пільг із податку на прибуток підприємств).
Довгострокові зобов'язання зазвичай аналізують за умовами їх отримання і повернення; строках залучення; сплачуваних відсотках.
Оцінювання довгострокових зобов'язань, як і власного капіталу, передбачає визначення їх ціни. Для цього здебільшого використовуються моделі визначення ціни банківських кредитів і облігацій. Проте, за таким принципом можна оцінювати й інші складові зобов'язань підприємства.
Ціною (платою за користування) банківського кредиту є процентна ставка, яка передбачена у кредитному договорі з урахуванням: терміну користування позичкою, заходу, що кредитується, забезпечення своєчасності розрахунків, ступеня ризику. Найчастіше використовуються такі методи обчислення відсоткових ставок.
1) Нарахування відсотків за принципом “вартість плюс”. За даним методом нарахування відсоткових ставок здійснюється за формулою:
(6.6)
де ПС – процентна ставка за кредит;
ВР – вартість залучення відповідних ресурсів для банку;
ОВ – банківські операційні витрати;
К – компенсація банку за рівень ризику невиконання зобов'язань;
М – бажана маржа прибутку банку.
2) Модель цінового лідерства. За такою моделлю процентні ставки нараховуються за формулою:
(6.7)
де ПС – процентна ставка за кредит;
БС – базова ставка або прайм-рейт, включаючи бажану маржу банку;
ПРб – премія за ризик невиконання зобов'язань, яка виплачується непершокласними банками;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діагностика в системі управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аналіз довгострокового позикового капіталу підприємства“ на сторінці 1. Приємного читання.
