Розділ 2. Логічний аналіз означень і спонукань

Деякі норми, які в словесному вигляді мають форму простих норм, насправді є складними, тобто є поєднанням кількох норм. Наприклад, норма "людина має право на освіту" фіксує як дозвіл здобування освіти, так і дозвіл на нездобування її. Водночас нормою "авто можна зупиняти з правого боку дороги" зафіксовано, з одного боку, можливість зупинятися чи ні з правого боку, а з іншого, - заборону зупинятися на інших частинах дороги.

Міркування в логіці норм можна формально записувати так. Якщо гіпотезу позначити символом сі, диспозицію - символом р, а санкцію - символом в, то структуру правової норми можна записати у такому вигляді:

Отже, у разі невиконання обов'язкове виконання санкції:

Однією з пізнавальних задач, яку розв'язують у процесі формування норм є прийняття рішень. Прийняття рішень - це комплексне завдання, яке полягає у такому:

1) накопичення інформації, необхідної для пошуку різних можливих варіантів дій для вирішення проблеми;

2) виявлення різних можливих варіантів дій для вирішення проблеми;

3) вибір оптимального варіанта.

Прийняття рішень може відбуватися за умов як повної визначеності, так і неповної визначеності можливих наслідків дій. У разі повної визначеності найліпший варіант вибирають шляхом зіставлення кількісно виражених оцінок різних ознак (відповідно до їхньої важливості) у зіставлюваних об'єктах.

Наприклад, якщо порівнюють два комплекти меблів за кольором, функціональністю (тобто можливостями оптимально розмістити те, що в них має бути розміщене) та якістю матеріалів, то порівняння полягає у виконанні таких дій:

Таблиця 9.1

Оцінка меблів А = (2 o 3) + (5 o 5) + (3 o 5) " 46; Оцінка меблів 2? = (3 o 3) + (4 o 5) + (5 o 5) = 54. Оскільки комплект меблів В отримав вищу оцінку, то надати перевагу треба саме йому.

9.2.2. Логіка питань

З розділу про логічний аналіз питань і відповідей, мабуть, треба починати підручник про правила опрацювання інформації і, зокрема, про правила мислення (тобто підручник з логіки). Адже абстрактне мислення, тобто мислення за допомогою знаків, відбувається шляхом мовлення, шляхом діалогу. Це мовлення людини самої з собою. Воно відбувається єдиним способом - у вигляді питань і відповідей на них. Людина сама собі ставить питання і відповідає на них. До певного віку дитина мислить уголос. Потім її навчають мислити, тобто спілкуватись з собою подумки, без озвучення знаків. Подібно до того, як спокій - це лише окремий випадок руху, тобто стан відсутності взаємних змін у множині об'єктів, які мають однакові параметри руху, так і монолог не є чимось, що існує самостійно. Кожен монолог - це відповідь на якесь питання, тобто насправді кожен монолог - це фрагмент суспільного діалогу. Як щось самостійне монолог існує лише як вид літературного твору. Отже, питання - це те, з чого починається розмова людини самої з собою, тобто абстрактне мислення. Питання є рушійним чинником мислення.

У разі мислення мстою формулювання питань є актуалізація запиту на здобування інформації, тобто тоді питання формулюють винятково з інформаційною метою. У разі комунікації питання можна формулювати також у зв'язку з іншими цілями. Наприклад, мстою питань про якусь людину може бути вплив па тих, хто ЇЇ оточує, або вплив па саму цю людину. Скажімо, метою питання може бути актуалізація певної інформації для приниження чи вивищення когось або з метою викликати певну (позитивну чи негативну) реакцію в того, про кого йдеться в цьому питанні.

Питання - це послідовність знаків, змістом яких є запит на отримання знань. Отже, структура питання повинна містити принаймні два елементи: ту частину питального вислову, в якій зафіксовано, яку саме інформацію треба отримати, і власне запит (спонукання до надання знань). Щоб формально записати питання, порівняємо питання і твердження:

Він іде додому. Він іде додому?

Легко побачити, що обидва ці речення містять однакові слова. Однак очевидно, що не всю інформацію зафіксовано словами, оскільки адресат мовлення безпомилково визначає, що в одному випадку стверджують, а в іншому - питають. Це роблять і в тому, і в іншому випадку за допомогою інтонації (в усному мовленні) та шляхом сприйняття останнього знака в реченні крапка чи знак запитання (у письмовому мовленні). Водночас інформацію, позначену видозміною інтонації, можна також виразити словами. У такому разі аналізовані речення можна записати в такому вигляді:

Істинно, що він іде додому. Чи він іде додому?

Кожне з речень доповнене словом, яке треба було б фіксувати в разі логічного аналізу окремим символом. Отже, якщо вислів (сам його зміст) позначати малими літерами латинського алфавіту (р, д, г, в...), то для формального запису тверджень треба було б до символу вислову додати символ акту стверджування. Цей символ, тобто предикат істинності, треба додавати в усіх твердженнях, оскільки людина дією стверджування завжди подає інформацію як істинну. Подібно до цього, у питальних висловах до символу, яким позначають вислів, треба завжди додавати символ запиту на отримання інформації. Якщо вислів "Він іде додому" позначити символом р, то аналізовані твердження і питання можна записати:

Ір.?р.