TextBook «Його милість уснув», — промовив пошепки чура. Мручко потягнув його за рукав. Відійшли кілька кроків на бік, щоб їх ніхто не підслухував.
«Хто біля гетьмана сидить?»
«її милість пані Обидовська.»
«А Войнаровський?»
«І він. Міняються, або сидять удвійку. Як їх нема, то я не відступаю.»
«Гаразд! Пам'ятай же, козаче, що коли б так, не дай Бог, з гетьманом сталося щось не до речі, то відповіш мені. А з Мручком жартів нема. Прохворощу.»
«Не боюся», — відповів чура і показав схований у халяві кинджал.
«Я ще й пістоль маю. Хай тільки хтось спробує до ясновельможного приступити.»
«Гаразд. А харчі?»
«І харчі безпечні. Ми з панею Обидовською пильно дивимося, щоб не підсипали чого. Відомо нам, що цар на життя Івана Степановича важить, так і пильнуємо.»
Балакав, як старий, бувалий чоловік. Мручко похвалював його: «У Бендерах шаблю тобі куплю, там гарні є.»
«Спасибі. Але я до вас, пане сотнику, маю одно прохання.»
«Кажи!»
«Як будете вибиратися в який похід, так візьміть і мене з собою.»
Мручко обіцяв. «А поки що гетьмана, як ока в голові бережи.»
«Бережись», — крикнув чура, обкрутився на одній нозі і побіг до гетьманських возів, бо там на нього дзвонили.
«Дивна річ, — говорив до себе Мручко. — Як балакаєш з кожним зокрема, то здається тобі, що в нас усе так, як треба, а прийде що до чого, то виявиться, що ні. Дивний ми народ. Не знати, кому вірити, а кому ні. Зраджують найвірніші, а найчесніші заплямлюють себе. Жаль, Івана Чуйкевича нема. Цей вірний був… А Мотря?» — ніби хтось Мручкові пригадав.
«А Мотря? — повторив, зітхаючи, сотник. — Де вона тепер?»
Споловілим степом тумани мандрували, хмари спускалися з неба, як сірі птахи, вітер до могили тулився і скиглив. Закосичена калиною дівчина степом ішла і будяки в подолок рвала. — Пречистій на престіл… чом не васильки, або чорнобривці, купчаки?… Бо ми хлопці, риболовці, козаки. Наш талан — чужий лан, переліг; сто доріг і ні одної до власних воріт. Будяк, не маків цвіт…
«Про що так задумався, сотнику? — мов дзвінок, загомоніла Ганна Обидовська. Мручко долонею прислонив очі. «Мабуть, хтось їде до нас», — промовив, лишаючи без відповіді її запитання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „23“ на сторінці 3. Приємного читання.