Розділ «2. Вторгнення жіночого»

На другому етапі — етапі гінекократії — встановлюється матріархальна влада. Жінки створюють сім’ю, винаходять рослинництво, засуджують матеревбивство як найганебніший злочин і заохочують до культури тіла, поклоняючись при цьому богині Деметрі як божеству-символу. Крихкий гіне-кократичний лад увесь час перебував під загрозою повернення відкинутого, як про це свідчить історія амазонок — раптове виникнення жіночого імперіалізму, що вийшов безпосередньо з періоду гетеризму.

А далі настає царство патріархату, стверджує Бахофен, єдине, що здатне забезпечити прихід цивілізації розуму й прогресу. Завдяки своєму нарешті здійсненому верховенству, він переборює згубні чари материнського ладу. Батько береться за відокремлення дитини від матері, щоб забезпечити її незалежність[57]. Але цьому патріархальному устроєві, якщо потрібно, весь час загрожують відгуки минулого, хоча він нібито й міцно утвердився за багато віків. Адже відкинута згадка про матріархат усе ще живе в ньому через міфи й легенди, що бентежать його пам’ять. Необхідно, отже, захищати й берегти його від вторгнення жіночого.

Виходячи з цієї перспективи, Бахофен тлумачить міф про Едипа як оповідь про довгу історію Mutterrecht. На його думку, герой вбиває Сфінгу — символ гетеризму, щоб запровадити царство матріархату під скіпетром цариці Іокасти. Ставши представником суспільного безладу й генеалогічної катастрофи, він веде цей лад до загибелі та до заміни патріархатом.

Та загроза, що завжди нависала над самими підвалинами патріархату, ще більше загострилася на початку ХХ ст., оскільки, знову-таки за Бахофе-ном, привілеї буржуазної сім’ї порушуються на користь матріархату, озброєного всією оманливою силою сучасності з обличчям Сфінги. Адже, хоч би яким був її статус, у розумінні Mutterrecht жінка назавжди залишається втіленням надміри, смерті, кровозмішення, дикості, канібалізму. Як наслідок, будь-який рух, спрямований на емансипацію жінок, є загрозою майбутньому людського роду, оскільки він сприяє фемінізації суспільства через скасування різниці статей і поширення на всіх гермафродитизму.

Фройд поділяє з Бахофеном упевненість у тому, що логос є чоловічою суттю, а людство досягло вирішального прогресу, перейшовши від матріархату до патріархату, тобто від так званого чутливого до інтелігібельного світу. Цитуючи в 1909 р. один з афоризмів Ліхтенберґа, за яким «астроном знає приблизно з однаковою впевненістю, чи є життя на місяці й хто його батько, але з зовсім іншою впевненістю він знає, хто його мати», він підкреслює: «Цивілізація здійснила великий поступ, коли людство наважилося прийняти разом із проявом почуттів прояв логічного висновку та перейти від матріархату до патріархату»[58]. Під цим кутом Фройд розглядає цивілізацію (Kultur) як «загальну кількість справ і структур, запровадження яких віддаляє нас від тваринного стану наших предків і які слугують двом цілям: захистові людини від природи і регулюванню людей між собою»[59]. Інакше кажучи, якщо сім'я є для Фройда однією з визначних людських громад цивілізації, вона може віддалитися від тваринного стану, тільки стверджуючи першість розуму над афектом і закону батька над природою.

Проте Фройд ніколи не піддасться фантазма-тичному страхові фемінізації суспільства. На відміну від Бахофена і багатьох його сучасників, він ніколи не думав, що емансипація жінок означає смеркання розуму. І його запозичення з доробку Бахофена менше значили для його концепції сім’ї, ніж двозначні стосунки, що він їх підтримував з «Едипом» Софокла.