Розділ «Підступність і кохання»

Президент. Не тільки хотів би! Я й сам посватався б до неї, коли б вона побажала вийти за п’ятдесятирічного... Чи ти б не схотів бути сином негідника-батька?

Фердінанд. Ні! Боронь Боже!

Президент. Це зухвальство, слово честі, яке я вибачаю тільки тому, що воно таке незвичайне...

Фердінанд. Прошу вас, тату, не залишайте мене довше в цій непевності, чи я можу далі називати себе вашим сином?

Президент. Чи ти сказився, хлопче? Яка людина сповна розуму не захоче такої честі — посісти третє після володаря місце в країні?

Фердінанд. Ви стаєте для мене загадкою, тату! Ви називаєте честю... честю... поділяти з князем те, в чому він втрачає подобу людини?

Президент вибухає сміхом.

Смійтеся, тату, мені байдуже! Як я дивитимусь у вічі найбіднішому ремісникові, що бере у посаг за своєю дружиною принаймні незганьблене тіло? Як я дивитимусь у вічі всім? Князеві? Блудниці, яка в моїй ганьбі хоче змити тавро на своїй честі?

Президент. Де ти в біса нахапався цього, хлопче?

Фердінанд. Заклинаю вас небом і землею, тату! Занапастивши свого єдиного сина, ви зробите його нещасним, але самі не станете від того щасливим. Візьміть моє життя, якщо це допоможе вашій кар’єрі. Ви дарували мені його, я не завагаюсь ані на мить, щоб пожертвувати його цілком вашій величі! Але мою честь! Якщо ви відбираєте її, то ви були легковажні й нечесні, даючи мені життя, і я проклинатиму батька як звідника.

Президент (приязно попліскуючи його по плечу). Браво, любий сину! Тепер я бачу, що ти справжній мужчина і гідний найкращої жінки в країні. Вона буде твоєю. Сьогодні ж таки опівдні ти заручишся з графинею фон Остгейм.

Фердінанд (знов уражений). Що за тяжка година! Моє бідолашне серце не витримає.

Президент (кидаючи на нього допитливий погляд). Сподіваюся, проти цього твоя честь не заперечуватиме?

Фердінанд. Ні, тату. Кожного іншого Фрідеріка фон Остгейм могла б зробити найщасливішим! (Сам до себе, вкрай збентежений.) Те, до чого його злість не доторкнулася ще в моєму серці, шматує його добрість.

Президент (все ще не зводячи з нього очей). Я чекаю на твою вдячність, Фердінанде!

Фердінанд (кидається до нього і палко цілує йому руку). Тату! Ваша ласка зворушує мене. Тату! Я вам надзвичайно вдячний за ваш добрий намір. Ваш вибір бездоганний, але... я не можу... я не маю права... пожалійте мене... я не можу кохати графиню!

Президент (відступає на крок). Ага! Тепер я тебе піймав, хлопче! Ти таки піддався на цей гачок, хитрий облуднику! Отже, не задля честі відмовляєшся ти од леді Мілфорд? Йдеться не про особу, ти взагалі не хочеш одружуватись?

Фердінанд стоїть мов скам’янілий, потім схоплюється і хоче бігти.

Куди? Стій! Отак ти шануєш батька?

Майор повертається.