Розділ «Підступність і кохання»

Луїза. О, як я боюсь його... твого батька!

Фердінанд. А я не боюсь нічого... нічого!.. Аби тільки ти не розлюбила мене. Нехай перешкоди стоять між нами, як гори, я, немов по сходах, злечу по них в обійми моєї Луїзи! Бурі, наслані лихою долею, тільки роздмухають вогонь моїх почуттів, небезпеки нададуть ще більшої зваби моїй Луїзі... Забудь про страх, моя кохана! Я сам... я сам оберігатиму тебе, як казковий дракон — підземне золото. Довірся мені! Я буду для тебе ангелом-охоронцем. Я сам стану між тобою й долею, прийматиму за тебе будь-яку муку, збережу для тебе кожну краплю з келиха радощів і принесу її тобі в чаші любові. (Ніжно обіймає її.) Спираючись на цю руку, моя Луїза легко пройде через усе життя; небо прийме тебе назад іще кращою, ніж пустило в цей світ, і з подивом визнає, що лише кохання надає душам найвищої краси...

Луїза (вирвавшись з його обіймів, дуже схвильовано). Годі! Прошу тебе, замовкни! Якби ти знав!.. Облиш мене... ти не знаєш, що твої надії, як фурії, шматують моє серце. (Хоче йти.)

Фердінанд (затримує її). Луїзо! Чому ти така? Що сталося?

Луїза. Я перестала мріяти і була щаслива. А тепер, тепер!.. Віднині мені не знати спокою... Палкі бажання, я знаю, закиплять у моїй душі... Іди. Хай Бог простить тобі! Ти запалив пожежу в моєму юному, безжурному серці. І вона ніколи, ніколи не згасне. (Вибігає.)

Фердінанд мовчки іде за нею.

Ява п’ята

Зала в домі президента.

Входять президент з орденським хрестом на шиї, з зіркою на грудях і секретар Вурм.

Президент. Глибоке почуття? У мого сина?.. Ні, Вурм, я цьому ніколи не повірю!

Вурм. Якщо дозволите, ваша вельможність, я доведу!

Президент. Що він залицяється до тієї нікчемної міщаночки, нашіптує їй усякі слівця, може, навіть базікає про кохання, — це все людське, всюди буває, я вважаю, що його можна вибачити. Але... До того ж, як ви кажете, вона дочка якогось музиканта?

Вурм. Дочка вчителя музики Міллера.

Президент. Гарненька?.. Хоч це й так зрозуміло.

Вурм (жваво). Блондинка дивовижної вроди, що могла б позмагатися з першими придворними красунями, я не перебільшую.

Президент (сміється). То он воно що, Вурме? Догадуюся, вона й вам упала в око... Але бачте, голубе мій, те, що мій син упадає за тим дівчиськом, вселяє в мене надію, що й дами не будуть його цуратися. Отже, він зможе дечого добитися при дворі. Дівчина, як ви кажете, вродлив а? Мені подобається, що в мого сина є смак. Він морочить голову тій дурненькій міщаночці, що в нього серйозні наміри? Тим краще. Отже, в нього досить дотепності, щоб прокласти собі стежку брехнею. Він і президентом зможе стати. Якщо він доможеться в неї свого — чудово! Це означає, що він має щастя. Коли ж цей фарс закінчиться появою здорового онука — ще краще! Я вип’ю тоді зайву пляшку малаги за добрий розквіт мого родовідного дерева й заплачу штраф за зведення дівчиська.

Вурм. Аби тільки, ваша вельможність, вам не довелося пити ту пляшку задля власної розради.

Президент (поважно). Затямте собі, Вурм, що коли вже я раз повірив, то вірю твердо, а коли розгніваюсь, то шаленію... Я згоден вважати за жарт, що ви намагалися певним чином нацькувати мене. Ви б хотіли здихатись свого суперника — вірю від щирого серця. А через те, що вам не так легко було б змагатися з моїм сином в очах тієї дівчини, то ви хотіли б скористатися батьком як ляпачкою для мух, — це мені теж зрозуміло... А те, що у вас такий дивовижний хист до крутійства, мене навіть захоплює. Тільки, голубе мій, не раджу вам дурити й мене. Попереджую: ваше крутійство повинно мати межі й не підривати моїх принципів.

Вурм. Вибачте, ваша вельможність! Коли б тут і справді, як ви гадаєте, були ревнощі, то їх виказав би хіба що мій погляд, а не язик.

Президент. А я вважаю — краще, щоб їх зовсім не було. Дурнику, що вам до того, дістанете ви монету зразу з монетного двору чи від банкіра? Беріть собі за приклад тутешнє дворянство. Навмисне чи ні, а проте в нас рідко коли беруть шлюб, щоб принаймні з півдесятка гостей, а то й слуг, заздалегідь не виміряли б уже геометричним способом той рай, що чекає на жениха.