Розділ «Підступність і кохання»

Президент (охоплений страхом, здіймає руки до неба). Не я, Всеправедний Суддя, не я відповідаю перед тобою за ці душі, а він! (Іде до Вурма.)

Вурм (здригаючись). Я?

Президент. Ти, проклятий! Ти, сатано! Ти, ти дав мені цю гадючу пораду... На тобі й лежить відповідальність. Я вмиваю руки.

Вурм. На мені? (Починає огидно реготати.) Смішно! Смішно! Тепер я принаймні довідався, як чорти віддячують за послугу... На мені, дурний злочинцю? Хіба це був мій син? Хіба я був твій володар? На мені лежить відповідальність? Ха! І ти кажеш таке перед цим трупом?.. Та досить лише глянути на нього, і вже кров холоне в жилах... На мені лежить відповідальність? Нехай же я тепер загину, але й ти загинеш разом зі мною... Гей, люди! Кричіть на вулицях, що сталося вбивство! Збудіть правосуддя! Виконавці, в’яжіть мене! Ведіть мене звідси! Я викрию такі таємниці, що в тих, хто їх почує, мороз піде поза шкірою. (Хоче йти.)

Президент (зупиняючи його). Ти не зробиш цього, навіжений!

Вурм (ляскаючи його по плечу). Ще й як зроблю, друже! Ще й як зроблю! Що я навіжений, це правда... Через тебе знавіснів... От я й діятиму тепер як навіжений! Плічо-пліч з тобою піду на ешафот! Пліч-о-пліч з тобою піду в пекло! Мене тішить, падлюко, що я буду засуджений разом з тобою!

Його виводять.

Міллер (що досі в німому розпачі лежав, припавши головою до колін Луїзи, швидко підводиться і кидає в ноги майорові гаманця). Отруйнику! Забери своє прокляте золото! Ти хотів купити в мене мою дитину? (Вибігає з кімнати.)

Фердінанд (уриваним голосом). Біжіть за ним! Він у розпачі... Гроші збережіть для нього... Це моя страшна віддяка... Луїзо!.. Луїзо!.. Я йду... прощавайте.... Дайте мені померти біля цього вівтаря!..

Президент (отямившись від тяжкого заціпеніння, до сина). Сину! Фердінанде! І жоден погляд не впаде більше на розчавленого лихом батька?

Майора кладуть поруч Луїзи.

Фердінанд. Богові милосердному належить мій останній погляд.

Президент (у страшній муці падає перед ним). Творіння і Творець покидають мене... І жоден твій погляд, моя остання втіхо, більше не впаде на мене?

Фердінанд, умираючи, подає йому похололу руку.

(Швидко підводиться.) Він простив мене! (До інших.) Тепер віддаю себе до ваших рук! (Виходить, судові виконавці рушають за ним.)

Завіса