Розділ «Підступність і кохання»

Гофмаршал фон Кальб у розкішному, але пошитому без смаку придворному вбранні, з камергерським ключем, двома годинниками і шпагою, з chapeau bas[156] під пахвою, зачесаний a la herisson[157].

Він галасливо підбігає до президента, і залу заповнює мускусний запах.

Гофмаршал (обіймаючи президента). Ах, доброго ранку, мій найдорожчий! Як спочивалося? Як спалося?.. Даруйте, що я так пізно маю приємність... пильні справи... меню... візитні картки... добір осіб, що поїдуть сьогодні на прогулянку саньми... Ах... та я ж мусив іще бути присутнім під час lever[158] і доповісти його ясновельможності про погоду.

Президент. Так, гофмаршале, справді, ви не могли відлучитися.

Гофмаршал. Та ще й шельма-кравець підвів мене — примусив чекати.

Президент. А проте ви скрізь устигли?

Гофмаршал. Якби ж на цьому кінець! Сьогодні біда біду доганяє. Ви послухайте!

Президент (неуважно). Та невже?

Гофмаршал. Ви тільки послухайте! Тільки-но я вийшов з карети, як коні чогось схарапудилися, почали бити копитьми, брикатись, так що мені, даруйте на слові, забризкало вуличним брудом панталони. Що робити? Уявіть собі, Бога ради, моє становище, бароне! Отак я й стою! Бачу, що вже запізнююсь. А їздити ще цілий день... і в такому вигляді на прийом до його ясновельможності... Боже праведний! І що ж мені спадає на думку? Я удаю, ніби непритомнію. Мене миттю заносять у карету. Я чимдуж — додому... переодягаюся... їду назад... Ну, що ви на це скажете?.. Виявляється, я перший у передпокої... Як вам це подобається?

Президент. Блискучий зразок людської винахідливості. Але облишмо це, Кальб. Отже, ви вже розмовляли з князем?

Гофмаршал (урочисто). Двадцять з половиною хвилин.

Президент. Он як! І ви, безперечно, повідомите якусь важливу новину?

Гофмаршал (трохи помовчавши, поважно). Його світлість сьогодні у шовковому камзолі кольору merde d’oye[159].

Президент. Невже? Ні, гофмаршале, я можу повідомити цікавішу звістку. Те, що леді Мілфорд скоро вийде заміж за майора фон Вальтера, для вас, певна річ, новина?

Гофмаршал. Подумати тільки! І це вже вирішено?

Президент. Підписано, гофмаршале. І я буду вам дуже зобов’язаний, якщо ви звідси відразу ж підете до леді, підготуєте її до візиту Фердінанда і оповістите резиденцію про його намір.

Гофмаршал (захоплено). О, з величезною радістю, мій найдорожчий! Це така приємність для мене! Лечу зараз же. (Обіймає його.) Бувайте... Не мине й три чверті години, як про це знатиме все місто. (Підстрибом вибігає.)

Президент (сміється гофмаршалові вслід). А ще кажуть, ніби такі створіння ні на що не придатні... Тепер мій Фердінанд змушений буде дати згоду, щоб не вийшло так, нібито все місто бреше. (Дзвонить.)

Входить Вурм.

Покличте до мене мого сина!