Розділ «Підступність і кохання»

Міллер. Гаразд, бароне!

Луїза (горнеться до батька, не тямлячись з переляку). Тату, ну хіба б я не впоралася з цим!

Міллер. Як же ти підеш сама? Надворі темна ніч, доню! (Виходить.)

Фердінанд. Присвіти батькові, Луїзо! (Поки вона проводжає Міллера з свічкою, він підходить до столу й висипає отруту в склянку з лимонадом.) Так, вона повинна померти! Повинна! Всевишні сили дають мені згори свою жахливу згоду, суд божий стверджує мій вирок, ангел-охоронець одступився від неї.

Ява сьома

Фердінанд і Луїза.

Вона повільно повертається зі свічкою, ставить її на стіл і зупиняється на протилежному від майора боці, похиливши голову, і тільки інколи, боязко й крадькома, скоса позирає на нього.

Він стоїть з іншого боку сцени й нерухомо дивиться поперед себе.

Сцена починається довгою мовчанкою.

Луїза. Якщо ви бажаєте зіграти зі мною, пане фон Вальтер, то я сяду до клавесина. (Відкриває інструмент.)

Фердінанд не відповідає. Пауза.

За вами ще програна партія в шахи. Чи не бажаєте зіграти, пане фон Вальтер?

Знову пауза.

Пане фон Вальтер, гаманець, що я вам обіцяла вигаптувати... я вже почала. Чи не бажаєте глянути на візерунок?

Знову пауза.

Ох, яка я нещасна!

Фердінанд (у тій самій позі). Може, й так.

Луїза. Я не винна, пане фон Вальтер, що так погано вас розважаю.

Фердінанд (зневажливо сміється). Звичайно, винен тільки я, що такий по-дурному скромний.

Луїза. Я знала, що нам тепер не можна залишатися вдвох. Тому я так злякалася, коли ви відіслали мого батька, признаюсь вам. Пане фон Вальтер, мені здається, що ці хвилини будуть для нас обох однаково нестерпні. Якщо дозволите, я піду запрошу сюди кого-небудь зі своїх знайомих.