Розділ «Підступність і кохання»

Фердінанд. Не уроками музики, Міллер. Цими грошима я розраховуюсь з вами... (зупиняється, внутрішньо здригаючись) розраховуюся з вами (помовчавши, сумно) за нещасливий сон про вашу дочку, який тривав цілих три місяці.

Міллер (хапає його за руку і міцно стискає). Ласкавий пане! Якби ви були звичайним, простим міщанином (швидко) і моя донька не кохала вас... то я заколов би її своїми руками. (Знову підходить до грошей; потім, спохмурнівши.) Але тепер у мене є все, а у вас немає нічого, виходить, я знов-таки змушений буду відмовитись від своєї радості? Га?

Фердінанд. Не турбуйтесь, друже... Я виїжджаю звідси, а в тій країні, де я думаю оселитися, ці гроші не ходять.

Міллер (весь час не зводить очей із золота, захоплено). Отже, вони залишаться мені? Мені?.. Але мені шкода, що ви їдете. Побачили б, як я запишаюсь, як задеру носа! (Надіває капелюха і бундючно ходить по кімнаті.) Даватиму тепер уроки музики тільки найзаможнішим людям, куритиму тютюн номер п’ятий «Три королі», і, хай мене дідько вхопить, якщо я знов сидітиму в театрі на найдешевших місцях! (Хоче йти.)

Фердінанд. Стривайте! Помовчте! І сховайте свої гроші! (Наполегливо.) Помовчте ще тільки цей вечір і зробіть мені таку ласку, — віднині не давайте більше уроків музики.

Міллер (ще захопленіше, міцно хапаючи його за жилета, сповнений щирої радості). А моя дочка, пане! (Знову відпускаючи його.) Не в грошах для чоловіка щастя... не в грошах... Мені байдуже, чи я з’їв картоплі, чи куріпку, — аби не голодний; а цей сюртук я ладен носити й довіку, аби тільки лікті не світилися... Для мене все це дурниці... Але для дівчини — це велика радість... Тепер я читатиму в її очах, чого вона хоче, — все їй куплю.

Фердінанд (швидко перебиває його). Досить, о, досить...

Міллер (ще палкіше). Вона тепер навчиться гарно говорити по-французькому, і танцювати менует, і співати так, щоб про неї в газетах писали, і чепчика носитиме такого, як дочки надвірного радника, і фіжми, чи як там вони звуться. По всій околиці піде слава про скрипалеву дочку...

Фердінанд (страшенно схвильований, хапає його за руку). Годі! Годі! Ради Бога, мовчіть! Тільки сьогодні ще помовчте! Це єдина подяка, якої я від вас вимагаю.

Ява шоста

Ті, що й були. Луїза входить з лимонадом.

Луїза (подає майорові склянку на тарілці; очі в неї червоні, заплакані, голос тремтить). Скажіть, якщо він заслабкий.

Фердінанд (бере склянку, ставить її і швидко обертається до Міллера). О, мало не забув! Можна щось попросити вас, дорогий Міллер? Чи не зробили б ви мені невеличкої послуги?

Міллер. Хоч тисячу! Що накажете?

Фердінанд. Мене чекатимуть дома до столу. На жаль, у мене поганий настрій. Я просто не можу зараз показатися на люди. Чи не сходили б ви до мого батька вибачитись за мене?

Луїза (перелякана, швидко перебиває). Я ж можу піти.

Міллер. До президента?

Фердінанд. Не до нього самого. Передайте моє доручення комусь із служників у гардеробній... А щоб вам повірили, нате мій годинник. Я ще буду тут, як ви повернетеся... Почекайте, поки вам дадуть відповідь.

Луїза (дуже боязко). А може, все-таки я б пішла!

Фердінанд (до Міллера, який хоче йти). Стривайте, це ще не все! Ось лист до мого батька, який мені передали сьогодні ввечері. Може, якась невідкладна справа... Віддайте за одним заходом і його...