Розділ «Підступність і кохання»

Фердінанд і Міллер.

Міллер (заходячи). Зараз вам подадуть лимонад, бароне!.. Бідолаха сидить над ним і ревно плаче. Вона разом з лимонадом дасть вам напитися і своїх сліз.

Фердінанд. Добре, коли б то були тільки сльози!.. Допіру ми говорили з вами про музику, Міллер... (Витягаючи гаманця.) Я й досі вам винен.

Міллер. Що? Винні? Облиште, бароне! За кого ви мене маєте? За вами не пропаде. Не ображайте мене. І ми ж із вами, як Бог дасть, не востаннє бачимось.

Фердінанд. Хто зна. Беріть. Сьогодні людина жива, а завтра її нема.

Міллер (сміючись). Таке скажете! Щодо смерті, бароне, то за вас, по-моєму, можна не боятися.

Фердінанд. Боятись є чого. Хіба ви ніколи не чули, що молоді також помирають, і дівчата, і юнаки, діти надії, нездійснені мрії обдурених батьків? Тих, кого не беруть хвороби і старість, часто вбиває удар грому. І ваша Луїза не безсмертна.

Міллер. Мені її дав Бог.

Фердінанд. Послухайте мене... Кажу ще раз, вона не безсмертна. Для вас тільки й світу, що дочка. Ви віддали їй серце й душу. Це небезпечно, Міллер! Лише доведений до розпачу картяр ставить усе на одну карту. Навіженим звуть того купця, який усе своє добро навантажує на один корабель. Подумайте над моїми словами! Чому ж ви не берете грошей?

Міллер. Як, пане? Увесь оцей повний гаманець? Ви жартуєте, ваша милість?

Фердінанд. Це мій борг! Нате! (Кидає гаманця на стіл, і з нього випадають золоті монети.) Не буду ж я цілий вік носити його в кишені.

Міллер (вражено). Господи боже! Срібло так не бряжчить! (Підходить до столу і перелякано скрикує.) Бароне, ради Бога, бароне! Що з вами? Що ви робите, бароне? Оце то неуважність! (Сплеснувши руками.) Адже тут... Чи я здурів, чи... щоб мені з цього місця не зійти, якщо це не справжнє, щире червоне золото... Ні, сатано! Цим ти мене не спокусиш!

Фердінанд. Що ви сьогодні пили, Міллере, старе чи молоде вино?

Міллер (грубо). А хай вам біс! Та гляньте ж сюди! Золото!

Фердінанд. Ну, то й що?

Міллер. От катова душа... Я ж вам кажу... ХристомБогом присягаюся... золото!

Фердінанд. Так, гарно блищить.

Міллер (трохи помовчавши, підходить до нього, схвильовано). Ласкавий пане, я проста, відверта людина і хочу знати: може, ви надумали вплутати мене в якусь нечисту, погану справу? Бо за чесну працю стільки грошей, їй-богу, не дають.

Фердінанд (зворушено). Заспокойтеся, любий Міллер. Ці гроші ви давно заробили. Я не думав купувати за них ваше сумління, боронь Боже!

Міллер (підстрибуючияк навіжений). Отже, вони мої! Мої! З відома і волі Господа Бога, мої! (Гукає, підбігаючи до дверей.) Жінко! Дочко! Перемога! Ідіть сюди! (Повертаючись назад.) Господи Боже! Як же це в мене раптом опинилося таке величезне багатство? Чим я заслужив його? Як відплачу за нього? Га?