Розділ «Підступність і кохання»

Фердінанд (суворіше). Подбай про свою безсмертну душу, Луїзо! Ти любила гофмаршала? Ти вже не вийдеш з цієї кімнати.

Луїза. Я більше нічого не відповім.

Фердінанд (страшенно схвильований падає перед нею навколішки). Луїзо! Ти любила гофмаршала? Не встигне ще догоріти ця свічка, як ти стоятимеш... перед Богом!

Луїза (злякано схоплюється). О Господи! Що це? Мені справді стає погано. (Знов опускається в крісло.)

Фердінанд. Вже? Ви, жінки, — вічна загадка! Ваші тендітні нерви витримують такі злочини, які руйнують самі підвалини людства, а мізерна крихта миш’яку звалює вас із ніг.

Луїза. Отрута! Отрута! О Боже!

Фердінанд. Боюся, що так. Твій лимонад приправлено в пеклі. Ти випила його за смерть.

Луїза. Смерть! Смерть! Боже! Господи милосердний! Отрута в лимонаді... Смерть... О, спаси мою душу, милостивий Боже!

Фердінанд. Це головне. Я також його про це благаю.

Луїза. А моя мати... мій батько... Спасителю! Мій бідний, нещасний батько! Невже нема порятунку? Така молода... і немає порятунку! Невже мені зараз доведеться йти на той світ?

Фердінанд. Порятунку немає, тобі доведеться зараз іти на той світ! Але не турбуйся, ми рушимо в цю подорож разом.

Луїза. Фердінанде, і ти? То ця отрута, Фердінанде... від тебе? О Боже, прости йому... Боже милосердний, зніми з нього гріх...

Фердінанд. Свої рахунки з ним зводь... Боюся, що в тебе вони заплутані.

Луїза. Фердінанде! Фердінанде! О, тепер я вже не можу мовчати... Смерть... смерть звільняє від усіх присяг... Фердінанде! На небі й на землі немає нікого нещаснішого за тебе! Я вмираю невинною, Фердінанде!

Фердінанд (перелякано). Що вона каже? Адже в таку подорож не беруть з собою брехні.

Луїза. Я не брешу... не брешу... Тільки єдиний раз збрехала за ціле своє життя... Ох! Який крижаний холод проходить по моїх жилах... Коли я писала листа до гофмаршала...

Фердінанд. А! Цей лист! Хвалити Бога! До мене знов повернулася мужність.

Луїза (її язик починає терпнути, пальці судомно сіпаються). Цей лист... Опануй себе... ти почуєш страшні слова... Моя рука писала те, що проклинало моє серце... Того листа продиктував твій батько.

Фердінанд стоїть, немов закам’янілий, потім після довгої, мертвої паузи, нарешті падає, наче громом прибитий.

О, яке тяжке непорозуміння... Фердінанде!.. мене примусили... Прости... Твоя Луїза воліла б умерти... Але мій батько... він був у небезпеці... Вони діяли хитро.