Розділ «Підступність і кохання»

Ява третя

Фердінанд і Міллер.

Обидва мовчки ходять якийсь час, кожен із свого боку кімнати.

Міллер (зупиняється нарешті і тужно дивиться на майора). Любий бароне, може, вам трохи полегшає, коли я признаюся вам, що мені щиро жаль вас.

Фердінанд. Годі про це, Міллер. (Зновходить.)Я вже навіть не пригадую, як я потрапив до вашого дому, Міллер. З якої нагоди?

Міллер. Як, пане майоре? Та ви ж хотіли, щоб я вас вчив грати на флейті. Невже ви забули?

Фердінанд (швидко). Я побачив вашу дочку!

Знову мовчанка.

Ви не додержали слова, друже. Ми домовлялися, що наші уроки минатимуть спокійно і нікого, крім мене, на уроках не буде. Ви обдурили мене і продавали мені скорпіонів. (Помічає хвилювання Міллера.) Ні, тільки не лякайся, старий! (Зворушений, обнімає його.) Ти не винен!

Міллер (витираючи очі). Бог всевідущий знає, що я не винен!

Фердінанд (знов починає ходити по кімнаті, поринувши в похмурі думки). Дивно, ох, як дивно грає нами Бог. Неможливо збагнути його наміри. На його тонких, ледь помітних нитках часто висять страшні тягарі. Коли б людина знала, що, вкусивши це яблуко, вона вкусить смерть... Гм!.. Коли б вона це знала! (Швидко ходить, потім, дуже схвильований, міцно бере Міллера за руку.) Чоловіче! Я надто дорого плачу тобі за тих кілька уроків на флейті... але й ти нічого не виграєш... Ти також втрачаєш... можливо, все. (Пригноблений, відходить од нього.) І забаглось мені вчитися гри на флейті! Краще б мені таке ніколи не спадало на думку!

Міллер (намагаючись приховати хвилювання). Щось довго немає лимонаду... Даруйте мені, я піду гляну...

Фердінанд. З цим можна не поспішати, любий Міллер! (Про себе.) Особливо батькові... Побудьте тут... що я хотів запитати?.. Ага! Луїза — ваша єдина дочка? У вас, крім неї, більше немає дітей?

Міллер (тепло). Немає, бароне... Та мені більше нікого й не треба. Ця дівчина така, що заволоділа всім батьковим серцем. Скільки було в мене любові, я всю віддав дочці.

Фердінанд (глибоко вражений). О!.. А й справді, гляньте, що там з тим лимонадом, шановний Міллер!

Міллер виходить.

Ява четверта

Фердінанд сам.

Фердінанд. Єдина дитина!.. Ти відчуваєш це, вбивце! Єдина, вбивце! Ти чуєш, єдина!.. І в людини більше нічого немає на цілому Божому світі — тільки його скрипка та його єдина... І ти хочеш її відібрати? Відібрати у жебрака останній гріш? Зламати костура й кинути його каліці під ноги? То як? Невже в мене вистачить на це духу? Ось він поспішає додому й не може дочекатися, коли нарешті побачить радісне доччине обличчя, ось він заходить, а вона лежить — зів’яла, мертва, зловмисне розтоптана квітка... остання, єдина його скромна надія... І ось він усе стоїть перед нею, все стоїть, і йому нічим дихати, його невидющий погляд марно блукає безмежним простором, бо там уже немає нічого, шукає Бога, але вже не може його знайти і, спустошений, повертається назад... Боже, Боже! І я ж у батька єдиний син... єдиний син, але не єдине його багатство... (Після паузи.) Та що це я кажу? Кого ж він утрачає? Хіба може дівчина, для якої найсвятіше почуття кохання було тільки забавкою, зробити батька щасливим? Не може, ні, не може! І я добре зроблю, що розчавлю гадюку, поки вона не вжалила ще й батька.

Ява п’ята