Розділ «Підступність і кохання»

Фердінанд. Певне, так і зроби! А я запрошу своїх.

Луїза (спантеличено дивиться на нього). Пане фон Вальтер!

Фердінанд (уїдливо). Нічого розумнішого й не придумаєш у такому становищі, слово честі. Ми обернемо цей прикрий дует у веселу вечірку і взаємними компліментами винагородимо себе за химерне кохання.

Луїза. Ви сьогодні дуже веселі, пане фон Вальтер.

Фердінанд. Такий веселий, що боюсь, чи не побіжать хлопчаки на ринку слідом за мною! Ні, справді, Луїзо! Твій приклад захоплює мене, будь мені вчителькою. Тільки дурні базікають про вічне кохання. Вічна одноманітність набридає, лише зміна дає справжню втіху... Гаразд, Луїзо! Я з цим згоден. Давай будемо пурхати від роману до роману, валятися в бруді, ти тут, я там... Може, я знову знайду втрачений спокій у якомусь будинку розпусти, може, після цього веселого бігу наввипередки ми, два зотлілих кістяки, приємно вражені несподіваною зустріччю, вдруге пізнаємо одне одного, і, мов у комедіях, знайдемо одне в одному справжні риси, й визнаємо, що в нас спільна мати, а огида й сором навіть утворять гармонію, на яку не спромоглося найніжніше кохання.

Луїза. Ох, юначе, юначе! Ти вже й так нещасний, невже ти хочеш ще й заслужити своє нещастя?

Фердінанд (люто, крізь зуби). Я нещасний? Хто це тобі сказав? Ти надто черства, щоб самій щось відчувати... То як же ти можеш оцінити почуття іншого?.. Нещасний, кажеш? О! Це слово могло б розлютити мене навіть у могилі! Ти знала, що я буду нещасний. Смерть і прокляття! Знала, а проте зрадила мене. Дивись, гадюко! Це була єдина змога здобути моє прощення, але своїм зізнанням ти підписала собі вирок. Досі я міг виправдати твій злочин наївністю, моя зневага мало не врятувала тебе від помсти. (Поквапливо хапає склянку.) Отже, ти не була легковажна, не була дурна, ти була самим дияволом. (П’є). Лимонад видихався, як твоя душа. Покуштуй!

Луїза. О небо! Недарма я боялася цієї зустрічі.

Фердінанд (владно). Покуштуй!

Луїза неохоче бере склянку і п’є.

Як тільки вона підносить склянку до рота, Фердінанд одвертається, враз блідне і поспішає в найдальший куток кімнати.

Луїза. Лимонад добрий.

Фердінанд (не обертаючись, тремтить від жаху). На здоров’я!

Луїза (поставивши склянку). О, коли б ви знали, Вальтер, як жорстоко ви ображаєте мою душу.

Фердінанд. Гм!

Луїза. Настане час, Вальтер...

Фердінанд (знову виходить наперед). О! З часом ми вже покінчили.

Луїза. Колись згадка про сьогоднішній вечір каменем ляже вам на серце...

Фердінанд (починає ходити швидше, стає ще неспокійніший, кидає геть шарф і шпагу). Прощай, державна службо!

Луїза. Боже мій! Що з вами?