Розділ «Підступність і кохання»

Міллерова дружина. Спасибі за увагу, пане секлетарю! Але моя дочка зовсім не гордовита...

Міллер (сердито, штовхаючи її ліктем). Жінко!

Міллерова дружина. Шкода тільки, що вона не матиме честі бачити пана секлетаря. Дочка саме в церкві.

Вурм. Це мене тішить, дуже тішить. Отже, я матиму згодом богобоязливу, побожну дружину.

Міллерова дружина (усміхається, з дурнуватою поважністю). Так... але, пане секлетарю...

Міллер (помітно збентежений, смикає її за вухо). Жінко!

Міллерова дружина. Якщо ми можемо чимось іншим вам прислужитися... то з великою втіхою, пане секлетарю...

Вурм (лукаво мружачись). Чимось іншим? Дякую! Красненько дякую! Гм! гм! гм!

Міллерова дружина. Але ж... ви, пане секлетарю, самі розумієте...

Міллер (розлючено штурхає свою дружину). Жінко!

Міллерова дружина. Риба шукає, де глибше, а людина — де ліпше, і не можна єдиній своїй дитині заступати шлях до щастя. (З простацькою пихою.) Ви добре мене зрозуміли, пане секлетарю?

Вурм (неспокійно совається в кріслі, чухає за вухом і обсмикує на собі манжети й жабо). Зрозумів? Не зовсім... Тобто зрозумів... Що ви маєте на увазі?

Міллерова дружина. Ну... я тільки міркую собі... я гадаю (кахикає), що коли вже милосердний Господь Бог так вирішив, щоб моя дочка стала вельможною дамою...

Вурм (схоплюється зі стільця). Що ви кажете? Що таке?

Міллер. Сидіть, сидіть, пане секретар! Моя жінка дурна як пень. Де там моїй дочці до вельможної дами? Базікає казна-що!

Міллерова дружина. Лайся, скільки хочеш. А що я знаю, те знаю, і що пан майор сказав, те сказав.

Міллер (роздратовано підбігає до віолончелі). Заткнеш ти свою пельку, чи, може, хочеш, щоб я тебе торохнув по голові віолончеллю? Що ти знаєш? Що він міг сказати?.. Не зважайте на її теревені, пане Вурм! А ти — гайда на кухню! А ви не думайте, що я й справді так високо заношуся зі своїм дівчиськом! Ви ж не вважаєте мене за такого йолопа, пане секретар?

Вурм. А я й не заслужив, щоб ви змінили до мене своє ставлення, пане музико! Ви завжди здавалися мені людиною, що дотримує свого слова, а мій шлюб із вашою дочкою був немов скріплений печаткою. З моєї посади доброму господареві можна жити, президент ставиться до мене прихильно; мені не бракуватиме рекомендацій для подальшої кар’єри. Ви бачите — мої наміри щодо мамзель Луїзи серйозні, та якщо вас, може, збив з пантелику якийсь аристократ-гульвіса...

Міллерова дружина. Пане секлетарю Вурм! Більше решпекту, якщо ваша ласка...

Міллер. Кажу тобі — припни язика. Все гаразд, пане Вурм! Усе лишається так, як і було. Що я вам відповів восени, те скажу й сьогодні. Я не силую дочки. Якщо ви їй подобаєтеся — то й добре, нехай вона спробує бути щасливою з вами. А коли не захоче, то ще краще... тобто я хотів сказати, на те Божа воля. Тоді прийміть її відмову і випийте по чарці з її батьком. Жити з вами їй, а не мені. Навіщо б я мав накидати дочці чоловіка, який їй не до вподоби? Щоб потім нечиста сила не давала мені спокою аж до смерті?.. Щоб за кожною чаркою вина, за кожною мискою юшки думати: «Мерзотник, ти занапастив свою дитину!»