Розділ «Підступність і кохання»

Леді пише далі.

Я боюся... Що тут сталося?

Гофмаршал (входить і позад леді безліч разів кланяється. Оскільки вона його не помічає, він підходить ближче, стає за її кріслом, ловить краєчок її сукні, цілує його і боязко белькоче). Його ясновельможність...

Леді (посипаючи листа піском і перебігаючи написане очима). Він вважатиме, що це чорна невдячність... Я була всіма покинута. Він урятував мене від злиднів... Від злиднів? Бридка угода! Розірви свій рахунок, спокуснику! Мій довічний сором — аж завелика плата по ньому.

Гофмаршал (марно обійшовши леді навколо). Міледі, здається, трохи неуважна. Мабуть, доведеться мені самому зважитись. (Дуже голосно.) Його ясновельможність прислав мене запитати в міледі, що призначити на вечір: гуляння в саду чи німецьку комедію?

Леді (підводиться сміючись). Щось одне, мій ангеле! Тим часом однесіть князеві цього листа на десерт! (До Софі.) Ти, Софі, накажи, щоб запрягали коней, і поклич сюди всіх моїх слуг.

Софі (дуже збентежена, виходить). О Боже, моє серце віщує лихо! Що буде?

Гофмаршал. Ви схвильовані, ласкава пані?

Леді. Тим менше в листі буде брехні... Ура, пане гофмаршал! Є вакантне місце. Яка нагода для звідників! (Помітивши, що гофмаршал кидає підозрілий погляд на записку.) Читайте, читайте! Я не хочу, щоб зміст цього листа був таємницею.

Гофмаршал читає, а тим часом у глибині зали збираються слуги леді Мілфорд.

Гофмаршал. «Ласкавий пане! Угода, яку ви так легковажно порушили, більше не зв’язує мене. Щастя вашої країни було умовою мого кохання. Три роки тривав обман. Полуда спала з моїх очей. Я гидую дарунками, що политі сльозами ваших підданців. Подаруйте свою любов, на яку я вам не можу більше відповідати взаємністю, своїй нещасній країні й навчіться у британської князівни милосердя до німецького народу. Через годину я буду за кордоном.

Йоанна Норфолк»

Усі слуги (вражено перешіптуються). За кордоном?

Гофмаршал (злякано кладе листа на стіл). Боронь Боже, моя найдорожча, найласкавіша пані! За такого листа одна дяка і тому, хто передавав, і тій, що писала, — обоє важать головою.

Леді. Ось що тебе турбує, золотко! На жаль, я знаю, що тобі і таким, як ти, язик свербить балакати про чужі вчинки. Я б тобі порадила — запекти цю записку в паштет із дичини, щоб його ясновельможність знайшов її на тарілці.

Гофмаршал. Ciel![169] (обертається до слуг, що зібралися в залі, і каже глибоко зворушена). Ви здивовані, люди добрі, і злякано чекаєте, як розв’яжеться ця загадка? Підійдіть ближче, любі мої! Ви служили мені віддано й щиро, не за самі лише гроші, завжди були покірні й слухняні, пишалися моєю ласкою. Шкода тільки, що пам’ять про вашу вірність буде для мене водночас і згадкою про моє приниження! Як прикро, що мої найчорніші дні виявились для вас найщасливішими! (Зі слізьми на очах.) Я відпускаю вас, діти мої... Леді Мілфорд більше нема, а Йоанна Норфолк надто бідна, щоб утримувати вас. Мій скарбник поділить між вами все, що є в цій скриньці. Палац лишиться князеві. Найбідніший із вас піде звідси багатшим, ніж його володарка. (Простягає руки, і всі палко їх цілують.) Я розумію вас, любі мої... Прощавайте! Прощавайте навіки! (Опанувавши себе.) Я чую, що під’їхала карета. (Відривається од них, хоче вийти, гофмаршал заступає їй дорогу.) Ти ще й досі тут, жалюгідний князівський попихачу?

Гофмаршал (який увесь цей час розгублено дивився на листа). І цю записку я маю віддати його ясновельможності у власні руки?

Леді. Так, жалюгідний попихачу, у власні руки його ясновельможності, і маєш донести до власних вух його ясновельможності, що коли я не зможу дійти босоніж до Лорето[170], то працюватиму поденно, аби тільки змити з себе ганьбу, якої я набралася, керуючи ним. (Швидко виходить.)

Всі розходяться, дуже схвильовані.

Завіса