Розділ «Підступність і кохання»

Президент. Що з тобою, сину? Встань! Твоя рука горить і тремтить.

Фердінанд (палко, нестямно). Простіть мою невдячність, тату! Я негідна людина. Я не цінував вашої доброти! Ви ставились до мене з батьківською турботою... О! Які ви були передбачливі! Але тепер уже пізно... Простіть! Простіть! Благословіть мене, тату!

Президент (удає, ніби нічого не розуміє). Встань, сину! Опам’ятайся, ти розмовляєш зі мною загадками!

Фердінанд. Ця Міллер, тату... О, ви знаєте людей... Ваш гнів тоді був такий справедливий, такий благородний, такий по-батьківському щирий... Та тільки щира батьківська турбота пішла намарне... Ця Міллер...

Президент. Не муч мене, сину. Я проклинаю свою жорстокість! Я прийшов попросити в тебе пробачення!

Фердінанд. Просити пробачення в мене?.. Мене треба проклясти! Ваш осуд був мудрий... Ви були по-ангельському добрі у своїй жорстокості... Ця Міллер, тату...

Президент. Мила, великодушна дівчина. Беру назад свою необачну підозру. Я поважаю її.

Фердінанд (схоплюється, вражений). Що? І ви?.. Тату! І ви!.. Правда ж, тату, ця істота — втілення невинності? І це так по-людському — покохати цю дівчину!

Президент. Скажи краще: злочин її не кохати!

Фердінанд. Нечувано! Жахливо!.. Адже ви наскрізь бачите людське серце! Та ще й дивилися очима ненависті!.. Нечуване лицемірство... Ця Міллер, тату...

Президент. Гідна стати моєю дочкою, її доброчесність урівноважує в моїх очах походження, а врода замінює багатство. Мої засади поступаються перед твоїм коханням. Хай вона буде твоєю!

Фердінанд (з жахом). Цього не вистачало! До побачення, тату! (Вибігає).

Президент (іде за ним). Стривай! Стривай! Куди ти? (Виходить.)

Ява шоста

Розкішно прибрана зала в домі леді Мілфорд.

Входять леді й Софі.

Леді. Отже, ти бачила її? Вона прийде?

Софі. Зараз же! Вона була ще одягнена по-хатньому і хотіла тільки нашвидку переодягтися.

Леді. Не кажи мені про неї нічого... Мовчи... Я тремчу, мов злочинець, від думки, що побачу щасливицю, почуття якої так жахливо гармонійні з моїм серцем... І як вона сприйняла запрошення?

Софі. Вона, видно, здивувалась і довго мовчала, замислено втупившись у мене очима. Я вже думала, що почую од неї відмову, коли вона, якось чудно глянувши на мене, відповіла: «Ваша пані наказує мені те, чого я завтра сама хотіла в неї просити».