Розділ «Підступність і кохання»

Леді (дуже схвильовано). Облиш мене, Софі. Пожалій мене. Мені доведеться червоніти, коли вона виявиться звичайною жінкою, а коли вона якась особлива, я впаду у відчай.

Софі. Але ж, міледі, хіба в такому настрої приймають суперницю! Згадайте, хто ви. Покличте на допомогу своє походження, свій титул, свою могутність. Хай горде серце надасть ще більшої величі вашій гордій вроді.

Леді (неуважно). Що та дурненька базікає?

Софі (іронічно). Чи, може, на вас випадково саме сьогодні сяють найкоштовніші діаманти? Випадково саме сьогодні ви в найпишніших шатах, у передпокої кишать гайдуки та пажі, а цю дівчину з простолюду чекають у найрозкішнішій залі вашого палацу?

Леді (ходить по кімнаті, роздратовано). Прокляття! Це нестерпно, що в жінок такі рисячі очі на жіночі дошкульні місця!.. Як глибоко, як же глибоко, мабуть, я вже впала, коли служниця бачить мене наскрізь.

Камердинер (входить). Мамзель Міллер!

Леді (до Софі). Геть! Іди! (Погрозливо, бо та вагається.) Геть! Чуєш, що я наказую?

Софі зникає.

(Ходить по залі.)

Добре! Дуже добре, що я розхвилювалася! Тепер я така, якою хотіла бути! (До камердинера.) Запросіть сюди мамзель.

Камердинер виходить. Вона кидається на софу і прибирає велично-недбалу позу.

Ява сьома

Луїза Міллер боязко входить і зупиняється на чималій відстані од леді; леді обертається до неї спиною і якийсь час пильно розглядає її в дзеркалі, що стоїть навпроти.

Луїза (після паузи). Ласкава пані, я чекаю ваших наказів!

Леді (обертається до Луїзи і киває головою відчужено і стримано). А! Ви тут? Це ж ви, напевне, і є мамзель... мамзель... Як же вас звати?

Луїза (трохи ображено). Мого батька звати Міллер, а ваша вельможність посилали по його дочку.

Леді. Так! Так! Я пригадую... Бідна скрипалева дочка, про яку недавно була мова. (Після паузи, тихо.) Дуже мила, але не красуня. (Голосніше до Луїзи.) Підійдіть ближче, дитино моя! (Знову тихо.) Очі, які знають, що таке сльози. Як я люблю такі очі! (Голосно.) Ближче... ще ближче... Люба дитино, ти начебто боїшся мене!

Луїза (гордо, рішучим тоном). Ні, міледі! Я зневажаю думку юрби.

Леді (про себе). Гляньте-но!.. І зарозумілості набралася від нього. (Вголос.) Мені рекомендували вас, мамзель. Кажуть, ви дечого навчилися і вмієте поводитись... Що ж, я ладна цьому вірити... І нізащо в світі не схотіла б піймати на брехні вашого полум’яного заступника.

Луїза. Проте я не знаю нікого, міледі, хто прагнув би знайти мені заступницю.