Розділ «Підступність і кохання»

Гофмаршал. Ви?

Фердінанд. Завдяки кумедному випадкові. Усі претензії — до Всевишнього.

Гофмаршал. Ви мене лякаєте, бароне!

Фердінанд. Читайте! Читайте! (Відходить од нього.) Коли вже з мене не вийшло доброго коханця, то, може, вийде непоганий звідник. (Поки гофмаршал читає, він підходить до стіни і знімає два пістолети.)

Гофмаршал (кидає листа на стіл і хоче втекти). От чорт!

Фердінанд (приводить його за руку назад). Не поспішайте, любий гофмаршале! Зміст цього листа для вас, здається, приємний. Я хочу мати нагороду за знахідку. (Показує йому на пістолети.)

Гофмаршал (вражений, відступає). Майте розум, мій найдорожчий.

Фердінанд (гучним, моторошним голосом). Я його маю більше, ніж треба, щоб послати такого мерзотника, як ти, на той світ! (Вкладає йому в руку пістолет і одночасно витягає носовичок.) Беріть! Тримайте цю хусточку! Я дістав її від коханки.

Гофмаршал. Крізь хусточку? Ви збожеволіли! Що вам спало на думку?

Фердінанд. Берися за той край, кажу! Інакше не влучиш, боягузе!.. Як він, боягуз, тремтить. Дякуй Богові, боягузе, що вперше в житті щось потрапить у твою порожню голову.

Гофмаршал хоче втекти.

Спокійно! Нікуди ти звідси не підеш! (Випереджає його і замикає двері.)

Гофмаршал. У кімнаті, бароне?

Фердінанд. А хіба з тобою варто йти до валу? Тут, голубе, постріл пролунає гучніше, і це, мабуть, буде перший випадок, коли ти наробиш у світі гомону. Цілься!

Гофмаршал (витираючи лоба). І ви хочете ризикувати своїм дорогоцінним життям? Такий молодий і багатонадійний...

Фердінанд. Цілься, кажу тобі! Мені більше нема чого робити на цьому світі!

Гофмаршал. Зате мені є що робити, мій найдорожчий!

Фердінанд. Т обі, нікчемо? Тобі? Бути затичкою там, де справжніх людей стає все менше? За одну мить сім разів скорчитись і сім разів випростатись, як метелик на шпильці? Старанно записувати, коли і як працював шлунок твого пана, і бути мішенню для його дотепів? З таким же успіхом я можу водити тебе, немов рідкісного звіра. Як приручена мавпа, танцюватимеш ти під верещання грішників, приноситимеш речі в зубах, мов пес, і своїми придворними фокусами розважатимеш вічний розпач.

Гофмаршал. Усе, що накажете, пане! Як вам завгодно... тільки заберіть пістолети!

Фердінанд. Гляньте на цього виродка! На цю ганьбу шостому дневі творення![166] Неначе твір Всевишнього, перевиданий тюбінгенським книгарем. Шкода тільки, страшенно шкода тієї унції[167] мозку, що марнується в його нікчемному черепі. Краще було б ту унцію передати павіанові, йому якраз бракує її, щоб стати людиною, а так це тільки якась крихта людського розуму... І з таким йолопом я маю поділяти її серце? Жахливо! Непростимо! Цього дженджика створено скоріше для того, щоб відлякувати від спокуси, а не вводити в неї.