Розділ «Підступність і кохання»

Луїза. Боже, боже! І ти скріпиш своєю печаткою цей вчинок диявола?

Вурм веде її.

Завіса

Дія четверта

Ява перша

Зала в домі президента.

Фердінанд фон Вальтер з розпечатаним листом у руці вбігає в одні двері, в другі входить камердинер.

Фердінанд. Тут не було гофмаршала?

Камердинер. Пане майоре, вас просить до себе пан президент.

Фердінанд. Я тебе питаю, бісів сину, чи тут не було гофмаршала?

Камердинер. Його милість грає нагорі в карти.

Фердінанд. Нехай його милість, щоб його чорти вхопили, зійде вниз!

Камердинер виходить.

Ява друга

Фердінанд сам, перебігаючи листа очима, то несамовито бігає по кімнаті, то зупиняється, мов скам’янілий.

Фердінанд. Це неможливо! Неможливо! У небесній оболонці не може таїтися таке диявольське серце. А все ж, а все ж!.. Коли б усі ангели зійшли з неба й поручилися за її безневинність, коли б небо й земля, коли б Творець і все ним створене зібралися докупи і поручилися за її безневинність, усе-таки це її рука... Нечуване, страхітливе ошуканство, якого ще ніколи не знало людство... Ось чому вона так уперто відмовлялася тікати! Ось причина, о Боже! Тепер я прокинувся, тепер усе відкрилося передо мною! Ось чому вона з такою відвагою зреклася мого кохання, і навіть мене, навіть мене ледве не обдурила ця небесна личина! (Ще швидше бігає по кімнаті, потім знов зупиняється замислившись.) Так глибоко мене збагнути! Відповідати на кожне несміливе почуття, на кожне легке, боязке тремтіння, на кожне палке поривання. З найтонших, майже невловимих відтінків у голосі вгадувати мій душевний стан... Розуміти мене в одній сльозі... Здійматися разом зі мною на стрімкі вершини пристрасті, оберігати мене від кожної бездонної прірви... Боже! Боже! І все це тільки облуда? Облуда! О, якщо брехня вміє набирати такої гарної барви, то як сталося, що жоден чорт не пробрався ще в царство небесне? Коли я сказав їй, що наше кохання в небезпеці, як переконливо облудниця зуміла збліднути! З якою переможною гідністю відбила вона зухвале глузування мого батька, і це тієї хвилини, коли вже почувала себе винною... Та що там — навіть витримала випробування вогнем правди... Лицемірка зомліла. Якою мовою ти говоритимеш тепер, чутлива облуднице? Кокетки також мліють. Чим ти виправдаєшся, невинне ягня? Навіть повії мліють. Вона знає, що зі мною зробила. Вона бачила всю мою душу. Моє серце відбилося в моїх очах, коли я почервонів від першого поцілунку. Невже вона нічого не відчувала? Чи, може, відчувала лише гордість за своє мистецтво? А я в щасливому шаленстві вважав, що в ній — весь мій рай, непогамовні бажання в мені раптом замовкли, на думці в мене були тільки вічність і ця дівчина... Боже! І вона нічого не відчувала? Нічого не відчувала, крім того, що її задум удається? Нічого, крім усвідомлення своєї принадності? Смерть і помста!.. Нічого, крім того, що мене обдурено?

Ява третя

Гофмаршал і Фердінанд.

Гофмаршал (дрібочучи по кімнаті). Ви мали бажання бачити мене, мій найдорожчий?..

Фердінанд (про себе). Скрутити мерзотникові в’язи. (Вголос.) Гофмаршале, цей лист, мабуть, випав у вас із кишені під час параду... А я (злісно сміється), на щастя, знайшов його.