Розділ «Підступність і кохання»

Луїза (з гіркою усмішкою). Тепер уже все!.. Все, і я тепер вільна. Ніякого обов’язку, ні сліз, ні радощів. Не лишилося віри в небесне провидіння. Все це тепер мені ні до чого.

Страшна мовчанка.

Може, ви маєте ще якусь новину? То кажіть. Тепер я можу вислухати все.

Вурм. Ви знаєте, що сталося.

Луїза. Але не знаю, що станеться ще. (Знову пауза, Луїза оглядає секретаря з голови до ніг.) Бідолаха! В тебе сумне ремесло, раю воно перед тобою не відчинить! Робити людей нещасними — вже й так страшно, але ще жахливіше пугачем віщувать їм біду, дивитися, як скривавлене серце тремтить на залізному вістрі неминучості і як християни починають сумніватися, чи Бог справді існує... Хай Бог боронить! Та коли б навіть за кожну сльозу, пролиту зі страху перед тобою, платили бочку золота, я б не схотіла бути на твоєму місці... То що може ще статися?

Вурм. Не знаю.

Луїза. Ви не хочете знати. Ваша звістка боїться світла і лякається людського голосу, але в мертвій тиші вашого обличчя я бачу примару... Що ж іще може бути? Ви перед цим сказали, що князь хоче суворо покарати мого батька. Що ви називаєте «суворо»?

Вурм. Не питайте більше нічого.

Луїза. Слухай, чоловіче, ти, певне, вчився в ката. А то не зумів би так поволі й спокійно водити розпеченим залізом по ламких суглобах і змушувати зболіле серце тремтіти в передчутті останнього удару... Яка доля чекає мого батька? За тим, що ти, усміхаючись, говориш, стоїть смерть. А що ж ти приховуєш іще? Кажи все! Випусти в мене одразу весь нищівний заряд!.. Що загрожує моєму батькові?

Вурм. Кримінальний процес.

Луїза. А що це таке? Я дівчина невчена, не знаю нічого, мало розуміюсь на ваших хитромудрих латинських словах. Що таке кримінальний процес?

Вурм. Суд на життя і смерть.

Луїза (твердо). Дякую вам. (Поспішає в бічну кімнату.)

Вурм (стоїть збентежений). А це що? Може, дурненька хоче... От біс! Невже вона... Треба глянути, я відповідаю за її життя (Хоче йти за нею.)

Луїза (повертається у плащі). Пробачте, секретарю. Я замикаю кімнату.

Вурм. І куди ви так поспішаєте?

Луїза. До князя. (Хоче вийти).

Вурм. Що? Куди? (Злякано затримує її.)

Луїза. До князя. Чи ви не чуєте? Саме до князя, який хоче судити мого батька на життя і смерть. Ні! Не хоче, а змушений судити, бо цього хочуть деякі лиходії. У цьому процесі про образу його вельможності бере участь не він сам, а лише його титул і його князівський підпис.

Вурм (голосно сміється). До князя!