Розділ «Підступність і кохання»

Гофмаршал. Мене? Мене? Вона аристократка?

Президент. Яка аристократка? Таке вигадаєте! Музикантова дочка.

Гофмаршал. Отже, міщанка? Не годиться для мене. Га?

Президент. Чому не годиться? Казна-що плещете! Кому у світі спаде на думку питатися родоводу в гарненьких щічок?

Гофмаршал. Але ж не забувайте, що я — одружений! І що скажуть про мене при дворі?

Президент. Т оді вибачте! Я досі не знав, що для вас важливіше мати незаплямовану славу, аніж бути впливовою людиною. То, може, годі про це?

Гофмаршал. Не сердьтесь, бароне. Ви не так мене зрозуміли.

Президент (холодно). Ні, ні! Ви маєте цілковиту рацію. Мені вже й самому все це остогидло. Я вмиваю руки. Привітайте фон Бока з призначенням на посаду прем’єрміністра. Світ широкий. Я попрошу у князя відставки.

Гофмаршал. А я?.. Вам добре балакати. Ви людина освічена! А я... Mon Dieu! Ким стану я, коли його світлість звільнить мене?

Президент. Позавчорашнім каламбуром. Торішньою модою.

Гофмаршал. Благаю вас, дорогий мій, золотий! Киньте цю думку! Я на все згоден!

Президент. То ви згодні, щоб у записці, якою та дівуля Міллер запрошуватиме коханця на побачення, стояло ваше ім’я?

Гофмаршал. Господи, звичайно, згоден!

Президент. І згодні загубити ту записку там, де вона може потрапити майорові на очі?

Гофмаршал. Наприклад, випадково впустити її на параді разом з носовичком.

Президент. І згодні грати перед майором роль її коханця?

Гофмаршал. Mort de ma vie![165] Я йому втру носа! Йому враз перехочеться відбивати в мене красунь! Шмаркач!

Президент. Оце вже по-моєму! Листа буде написано сьогодні ж. Вам доведеться надвечір зайти сюди ще раз, узяти його й домовитися зі мною про вашу роль.

Гофмаршал. Я тільки зроблю шістнадцять найважливіших візитів — і зразу до вас. А поки що вибачте, мені треба бігти! (Іде.)

Президент (дзвонить). Я покладаюся на вашу спритність, гофмаршале.