Розділ «Підступність і кохання»

Вурм. Ви самі, ваша вельможність, розповідали мені, який бешкет він учинив у себе вдома, тож немає нічого легшого, як пригрозити йому судом. Особа князевого улюбленця й охоронця печатки — це, певною мірою, тінь його ясновельможності. Той, хто образив праву руку князя, зневажив і його самого. Принаймні я зможу так залякати того зухвальця, що він стане м’який, як глина.

Президент. Але... ті погрози повинні й лишитись тільки погрозами.

Вурм. Безперечно... Нам аби лише затиснути їх у кулак, більше нічого не треба робити. Отже, ми тихенько посадимо музиканта... А якщо буде потреба, то прихопимо й матір. Дочці говоритимемо про суворий вирок, про ешафот, про довічне ув’язнення і натякнемо, що визволити може тільки одне — її лист.

Президент. Добре! Добре! Тепер я розумію.

Вурм. Вона любить свого батька, можна сказати, до нестями. І ось його чекає кара на смерть. Принаймні в’язниця... Дівчину мучить сумління, вона в усьому звинувачує себе... До того ж вона розуміє, що майор для неї втрачений... Нарешті руки в неї зовсім опускаються. Я цього доможуся, будьте певні. І тоді вона, хоч-не-хоч, потрапляє в пастку.

Президент. А мій син? Хіба він одразу ж не довідається про це? І хіба не оскаженіє ще більше?

Вурм. Це вже мій клопіт, ваша вельможність!.. Батько й мати будуть випущені не раніше, ніж уся сім’я складе урочисту присягу тримати все в таємниці і не зрадити обману.

Президент. Присягу? Що та присяга важить, дурню?

Вурм. Для нас із вами нічого не важить, ваша вельможність! Але для таких, як вони, присяга — це все. Гляньте тепер, як спритно ми з вами досягнемо мети. Дівчина втрачає майорове кохання і своє чесне ім’я. Батько й мати після такої халепи заспівають іншої, стануть поступливі і ще й спасибі скажуть, коли я запропоную дочці свою руку, щоб зняти з неї неславу.

Президент (сміється, хитаючи головою). Здаюсь, дурисвіте! Сам чорт не сплете таких тенет. Учень перевершує свого вчителя. Тепер питання: кому має бути адресована записка? На кого б спрямувати синову підозру?

Вурм. Звичайно, на того, хто залежно від рішення вашого сина, може .все виграти або все програти!

Президент (трохи подумавши). Я можу назвати тільки гофмаршала.

Вурм (знизує плечима). Мені, коли б я був на місці Луїзи Міллер, він би не припав до вподоби.

Президент. А чому? Дивно! Одягнений, як лялечка, пахне Eau de mille fleurs[162] і мускусом, що не слово, то впасти можна, — і всього цього не досить, щоб здобути прихильність якоїсь там дівулі з міщанської родини! О друже! Ревнощі не такі перебірливі! Я пошлю по гофмаршала. (Дзвонить.)

Вурм. А поки ваша вельможність порозмовляє з гофмаршалом і накаже арештувати скрипаля, я піду й складу любовного листа.

Президент (підходячи до письмового столу). Як складете, дасте мені прочитати.

Вурм виходить. Президент сідає й пише. Входить камердинер.

Президент підводиться і дає йому папір.

Цей наказ про арешт треба негайно віднести до суду... Нехай хто-небудь попросить до мене гофмаршала.

Камердинер. Його милість щойно під’їхали сюди.