Розділ «Підступність і кохання»

Луїза (уважно). Це запитання я не зовсім розумію.

Президент (уїдливо сміється). Ну, то я поясню вам, що маю на думці... Кожне ремесло, як то кажуть, — золоте дно. Сподіваюся, що й ви не задарма віддавали свої пестощі. Чи, може, вам досить було самої втіхи? Так?

Фердінанд (спалахує). О пекло! Що ви хотіли цим сказати?

Луїза (до майора, з почуттям ображеної гідності). Пане фон Вальтер, тепер ви вільні!

Фе рдінанд. Тату! Чесноту слід поважати і в лахмітті!

Президент (сміється голосніше). Комедія, та й годі! Батько має поважати синову повію.

Луїза (падає). О небо праведне!

Фердінанд (кидається до Луїзи, одночасно замірившись шпагою на президента й одразу ж опустивши її). Тату! Ви колись дали мені життя, а я щойно не позбавив вас вашого — тепер ми поквитались. (Ховаючи шпагу.) Вексель синівського обов’язку розірвано...

Міллер (що досі боязко стояв осторонь, виходить наперед, то люто скрегочучи зубами, то клацаючи ними від страху). Ваша вельможність... Дитина — це батькова кров... пробачте на слові... Хто прозиває дитину повією, той дає ляпаса батькові, а на ляпас відповідають ляпасом. Така в нас такса, пробачте на слові!

Міллерова дружина. Господи Боже, помилуй нас! Ще й старий розійшовся... Тепер нам не минути біди!

Президент (не зовсім дочув). І звідник заворушився? Ми зараз поговоримо з тобою, звіднику.

Міллер. Пробачте на слові. Я — Міллер, і якщо ви хочете послухати адажіо, то я задовольню ваше бажання, а розпусті я не слугую. Поки що при дворі її і так досить, не треба, щоб і ми, прості міщани, постачали її вам, пробачте на слові!

Міллерова дружина. На Бога, чоловіче! Ти занапастиш і жінку, й дитину.

Фердінанд. Ви, тату, граєте тут таку роль, що краще було б вам обійтися без свідків.

Міллер (підходить ближче, сміливіше). Скажу вам щиро, по-простому, пробачте на слові. Урядуйте собі, ваша милість, у країні, як хочете, а тут я господар! Я вам шанобливо вклонюся, якщо мені колись доведеться звернутися до вас із клопотанням, але непроханого гостя я виганяю за двері... пробачте на слові!

Президент (пополотнівши з люті). Що? Що таке? (Підходить до нього ближче.)

Міллер (повільно відступає). Така моя думка, пане... пробачте на слові!

Президент (знавіснівши). Ох ти ж негіднику! На каторгу тебе за твоє зухвальство... Геть! Покличте судових виконавців! Мерщій!

Дехто з його почту виходить, розлючений президент бігає по кімнаті.

Батька до в’язниці. Матір і розпусницю-дочку до ганебного стовпа! Хай правосуддя надасть сили моїй люті! За цю ганьбу я зажадаю страхітливу кару... Щоб отака наволоч посміла руйнувати мої плани і безкарно нацьковувати сина на батька?.. О ні, прокляті! Тільки ваша загибель утамує мою ненависть, все ваше кодло — батька, матір й дочку — принесу в жертву своїй лютій помсті!