Розділ «Підступність і кохання»

Фердінанд (спокійно і твердо стає поміж ними). О ні! Не бійтесь! Я з вами! (До президента, покірливо.) Обачливіше, тату! Якщо вам дороге життя, не треба насильства. В моєму серці є куточок, де ще ніколи не звучало слово «батько». Не добирайтеся до цього куточка.

Президент. Замовкни, негіднику! Не розпалюй мого гніву!

Міллер (отямившись від приголомшення). Доглянь дочку, жінко! Я біжу до князя. Придворний кравець... цю думку мені сам Бог навіяв... придворний кравець навчається в мене грати на флейті, він за мене заступиться перед князем. (Хоче йти.)

Президент. Перед князем, кажеш? Чи ти забув, що я — поріг до князя, через який ти або мусиш переступити, або скрутиш собі в’язи? До князя, дурню? Спробуй-но тільки пожалітись йому, коли ти, похований живцем, лежатимеш у в’язниці на цілу вежу глибше від земної поверхні, де переморгуються ніч із пеклом і куди не досягає жоден звук, жоден промінь. Брязкай тоді своїми кайданами і скигли: «Чи є справедливість у світі?»

Ява сьома

Ті, що й були, і судові виконавці.

Фердінанд (підбігаючи до Луїзи, яка ледве жива падає йому на руки). Луїзо!.. Допоможіть! Рятуйте! Вона зомліла з ляку!

Міллер хапає свого ціпка, надіває капелюха й готується до нападу.

Міллерова дружина падає навколішки перед президентом.

Президент (до судових виконавців, показуючи їм на свій орден). Заарештуйте їх іменем князя!.. Геть від розпусниці, хлопчиську! Зомліла вона чи ні, а коли їй нацуплять залізний нашийник і шпурлятимуть у неї каміння, то враз опритомніє!

Міллерова дружина. Згляньтеся, ваша вельможність! Згляньтеся! Згляньтеся!

Міллер (рвучко підводить дружину). Уклякай перед Богом, стара плаксійко, а не перед... мерзотниками! Бо мені однаково у в’язницю!

Президент (кусаючи губи). Ти можеш помилитися, негіднику! Для тебе знайдеться місце й на шибениці. (До судових виконавців.) Вам ще раз треба казати?

Судові виконавці підступають до Луїзи.

Фердінанд (підбігає до судових виконавців, випростовується перед ними, гнівно). Ану, хто зважиться? (Хапає шпагу, не виймаючи її з піхов, і захищається ефесом.) Хайно лише посміє торкнутися до неї той, хто й свій череп запродав судові. (До президента.) Пожалійте себе, тату! Не доводьте мене до краю!

Президент (погрозливо, до судових виконавців). Якщо ви хочете їсти хліб, боягузи...

Судові виконавці знов підступають до Луїзи.

Фердінанд. Сто чортів на вашу голову! Я ще раз кажу: назад! Тату, пожалійте себе! Не доводьте мене до краю!

Президент (у нестямі, до судових виконавців). Це ви так виконуєте свої обов’язки, мерзотники?

Судові виконавці підступають до Луїзи сміливіше.