Розділ «Підступність і кохання»

Фердінанд (відступає і дивиться промовисто на неї). Година, Луїзо, коли між моїм серцем і тобою став хтось чужий, коли кохання зблідло перед моєю совістю, коли моя Луїза перестала бути всім для свого Фердінанда...

Луїза падає в крісло, затуливши обличчя руками.

(Швидко підходить до неї, мовчки пильно вдивляючись у неї, зупиняється, потім знову відходить, дуже схвильований.)

Ні! Ніколи! Ні! Неможливо, леді! Забагато вимагаєш! Я не можу пожертвувати тобі це безневинне створіння. Присягаюся Господом Богом! Я не можу порушити своєї клятви, про яку виразно, немов грім небесний, нагадують мені ці згаслі очі... Леді, глянь на неї. Глянь на неї і ти, мій жорстокий батьку! Чи можу я вбити цього ангела? Чи можу я завдати пекельних мук цьому невинному серцю? (Рішуче підходить до неї.) Я підведу її до трону Всевишнього, і нехай він скаже, чи злочинне моє кохання. (Бере її за руку й підводить з крісла.) Сміливіше, моя найлюбіша! Ти виграла! Я повертаюся переможцем з найнебезпечнішої битви!

Луїза. Ні! Ні! Не приховуй нічого від мене. Вимови той жахливий присуд! Ти згадав свого батька? Згадав леді? Мене огортає смертельний жах... Кажуть, що вона виходить заміж.

Фердінанд (падає, як непритомний, до її ніг). За мене, бідолашна!

Луїза (після паузи, тихим, тремтливим, жахливо спокійним голосом). То чого ж я лякаюсь?.. Батько часто казав мені, що так буде... а я не хотіла йому вірити. (Замовкає, потім кидається, ридаючи, Міллерові в обійми.) Тату, ваша дочка знову з вами... Пробачте, тату! Ваша дитина не винна, що той сон був такий прекрасний... і таке страшне тепер пробудження...

Міллер. Луїзо! Луїзо!.. О Боже, вона зомліла... Доню моя, бідна дитино... Хай буде проклятий спокусник! Хай проклята буде жінка, що їх звела!

Міллерова дружина (голосячи, до Луїзи). Невже я заслужила на це прокляття, доню? Хай Бог вам простить, бароне! Що вчинило це ягня, що ви хочете відібрати йому життя?

Фердінанд (підбігає до Луїзи, сповнений рішучості). Але я зруйную його підступи, розірву залізні кайдани забобонів. Виберу, кого сам схочу, як і личить чоловікові; щоб у тих дрібних людців голова пішла обертом, коли вони дивитимуться на подвиг мого кохання. (Хоче йти.)

Луїза (тремтячи, підводиться з крісла, рушає за ним). Стривай, зостанься! Куди ти? Тату... Мамо... В цю страшну мить він покидає нас!

Міллерова дружина (біжить за Фердінандом, чіп ляється за нього). Президент прийде сюди... Він знущатиметься з нашої дитини... Знущатиметься з нас... Пане фон Вальтер, і ви покидаєте нас?

Міллер (зліснорегоче). Покидає нас! Звичайно! А чому ж ні? Адже вона оддала йому все! (Хапаючи однією рукою майора, другою Луїзу.) Май терпець, пане, бо з моєї оселі вийти можна, тільки переступивши через неї... Дочекайся спершу батька, якщо ти не падлюка. Розкажи йому, як ти закрався в її серце, дурисвіте, або, їй-богу (штовхаючи на нього дочку з безтямною люттю) ...спочатку розчави цю нікчемну комашину, яку кохання до тебе довело до такої ганьби!

Фердінанд (повертається і ходить по кімнаті глибоко замислений). Звісно, влада президентова велика. Батьківське право — широке поняття... В його складках може причаїтися все. Навіть злочин... Воно далеко сягає... дуже далеко! Але до крайнощів може довести лише кохання... Ходи до мене, Луїзо! Дай свою руку. (Міцно хапає її за руку.) Хай Бог не покине мене при останньому моєму подиху! Так, як я не покину тебе! Якщо ці дві руки розлучать, то тієї самої миті порветься й нитка, що з’єднує мене із всесвітом.

Луїза. Мені страшно! Не дивись! Твої губи тремтять! Ти так моторошно поводиш очима...

Фердінанд. Ні, Луїзо! Не бійся! Моїми устами говорить не божевілля. Сам Бог надихнув мене на це рішення в тяжку хвилину, коли я вже задихався під тяжким каменем, що наліг мені на груди і тільки нечуваним зусиллям волі міг хапнути повітря. Я кохаю тебе, Луїзо... Ти повинна бути моєю... А тепер біжу до батька! (Поспішає до виходу і зустрічається з президентом.)

Ява шоста

Ті, що й були. Президент, з ним кілька слуг.

Президент (ходячи). Він уже тут!

Усі перелякані.