Розділ «Розбійники»

Шуфтерле. Якби мені довелося втратити те, в що я вдягнений, хоча за нього ще й не заплачено, — то завтра мені справді не було б уже чого втрачати.

Шпігельберг (стає посередині і говорить тоном закляття). Отже, якщо у ваших жилах ще лишилась хоч краплина звитяжної німецької крові, — ходім! Ми отаборимось у Богемських лісах, зберемо там ватагу розбійників і... Чого ви повитріщались на мене? Ваша краплина відваги вже вся випарувалась?

Роллер. Ти, звісно, не перший шахрай, що дивиться поверх високої шибениці, не помічаючи її. А все ж... хіба є у нас якийсь інший вибір?

Шпігельберг. Що? Вибір? Нема в нас вибору! А може, вам усім хочеться сісти в боргову в’язницю і муркотіти там, аж поки не засурмлять на Страшний суд? А може, ви хочете морочитися з заступом та мотикою задля шматка черствого хліба? Може, ви хочете під чужими вікнами випрохувати жебрацькими співами злиденної милостині? Чи, може, хочете завербуватися в солдати, — а втім, хто зна, чи вас іще приймуть, глянувши на ваші пики, — і там від жовчної причепливості самодура-капрала заздалегідь скуштувати мук чистилища або в такт барабанові прогулятися під свист шпіцрутенів? Або в галерному раю тягати на собі всю кузню Вулкана?[87] Бачите, який у вас вибір, — оце все, з чого вам можна вибирати!

Роллер. Шпігельберг почасти має рацію. Я теж складав деякі плани, але всі вони зрештою зводяться до одного. А що, міркував я, якби ми засіли й усі разом збазграли б якесь кишенькове видання, або альманах, або щось подібне, або за якісь копійки почали писати рецензії, як то тепер увійшло в моду?

Шуфтерле. Кат би його взяв! Це нагадує мої наміри. Я вже й сам думав: а що, якби стати пієтистом[88] і щотижня провадити напутливі бесіди?

Грімм. Попав у точку! А як із цього нічого не вийде, то — атеїстом! Ми могли б завдати такого чосу всім чотирьом євангелістам, що нашу книжку кат укинув би у вогонь, і тоді її враз би розхапали.

Рацман. А може, нам виступити проти французької хворості, — я знаю одного лікаря, що збудував собі дім із самої ртуті, як проголошує табличка у нього на дверях.

Швейцер (устає і простягає Шпігельбергові руку). Моріце, ти або велика людина, або сліпа свиня, що знайшла жолудь.

Шварц. Блискучі плани! Благородні заняття! Які співзвучні один одному великі уми! Тепер тільки бракує, щоб ми стали повіями та звідницями або ж почали торгувати своїм дівоцтвом.

Шпігельберг. Дурниці! Дурниці! А хто вам не дає об’єднати все це в одне? Мій план підносить вас набагато вище, до того ж ви матимете ще славу й безсмертя. Ех ви, голодранці! Треба ж і про це подумати — про посмертну славу і про солодке почуття вічної пам’яті про тебе...

Роллер. І про перше місце в списку чесних людей? Ти стаєш чудовим оратором, Шпігельберг, коли йдеться про те, щоб із чесної людини зробити негідника. Але скажіть хто-небудь, куди це подівся Моор?

Шпігельберг. Ти кажеш «чесний»? Ти гадаєш, що тоді ти станеш менш чесним, ніж тепер? Що ж, по-твоєму, означає бути чесним? Допомагати багатим скнарам скинути з шиї хоча б третину їхніх клопотів, що позбавляють їх золотого сну, пускати в обіг укриті цвіллю гроші, відновлювати майнову рівновагу, — одне слово, повертати золотий вік, позбавляти Господа Бога деяких надокучливих нахлібників, ощаджаючи йому дорогий час, скоротити потребу у війнах, чумі й лікарях, — бачиш, що, по-моєму, означає бути чесним, що означає бути гідним знаряддям у руках провидіння! І тоді щоразу, коли ковтатимеш шматок печені, ти втішатимеш себе думкою: це тобі здобули твої хитрощі, твоя лев’яча мужність, твої безсонні ночі... Усі, мале й старе, тебе шануватимуть...

Роллер. І нарешті ще живим ти піднесешся на небо, і, незважаючи на бурю й вітер, незважаючи на ненажерливий шлунок старого прадіда-часу, загойдаєшся поміж сонцем, місяцем і нерухомими зорями — там, де нерозумні птахи небесні, охоплені благородним прагненням, виспівують свої горнії концерти і чорні ангели з хвостами збираються на свій священний синедріон?[89] Хіба неправда?.. І тим часом як монархів і сильних світу цього точитимуть міль і черви, ти будеш удостоєний честі приймати візити царственного Юпітерового птаха?[90].. Моріце! Моріце! Моріце! Стережися, стережися триногого звіра![91]

Шпігельберг. І це тебе лякає, заяча твоя душа? Скільки великих геніїв, які могли б увесь світ перебудувати, згнили на шкуродерні, і хіба не згадують про такого генія віками і тисячоліттями, тоді як багатьох королів і курфюрстів[92] зовсім не згадували б у історії, коли б історіограф не боявся прогалини в родоводі і коли б його книжка не набувала через це кількох зайвих сторінок, за які видавець платить йому готівкою. А якщо подорожній і побачить, як ти погойдуєшся на вітрі, то пробурчить собі в бороду: «Видно, в нього не клоччя було в голові», — й поскаржиться на тяжкі часи.

Швейцер (ляскає його по плечу). Чудово, Шпігельберг! Чудово! Якого ж дідька ви стоїте тут і вагаєтесь?

Шварц. І якби це навіть називалося самозбезчещенням, то що з того? Хіба не можна про всяк випадок носити з собою порошок, який нишком спровадить тебе за Ахерон[93], де вже ніхто не спитає тебе, хто ти такий? Ні, брате Моріц, твій план непоганий. Те саме говорить і мій катехізис.

Шуфтерле. Грім і блискавка! І мій так само. Шпігельберг, ти мене завербував.

Рацман. Ти, як новий Орфей[94], приспав своєю музикою виючого звіра — моє сумління. Бери мене всього, який я є.

Грімм. Si omnes consentiunt ego non dissentio[95]. Зауважте, без коми. В голові у мене цілий аукціон: пієтисти... дурисвіти... рецензенти й шахраї. Хто більше дасть, той мене й матиме. Ось моя рука, Моріце.