Розділ «Розбійники»

Розбійники відвертаються.

Амалія. Жодного друга? І серед цих — жодного друга? (Підводиться.) Ну, то навчи ж мене, Дідоно, вмерти![151] (Хоче йти.)

Один з розбійників націлюється.

Розбійник Моор. Стривай! Посмій тільки!.. Моорова кохана помре тільки від Моорової руки! (Вбиває її.)

Розбійники. Отамане! Що ти робиш? Ти збожеволів!

Розбійник Моор (не відриваючи очей від трупа). Вбита! Ще одна судорога — і всьому кінець. Ну, дивіться ж! Чого вам ще треба? Ви жертвували задля мене життям — життям, яке вам уже не належало, життям, повним мерзоти і ганьби... Я задля вас убив ангела. Подивіться краще! Тепер ви задоволені?

Грімм. Свій борг ти заплатив з лихвою. Ти зробив те, чого жодна людина не зробила б заради своєї честі! Тепер у путь!

Розбійник Моор. Ти так вважаєш? Хіба не правда, життя праведниці за життя негідників — це нерівнозначний обмін?.. О, кажу вам, якби кожен з вас зійшов на кривавий поміст і з його тіла виривали б розжареними щипцями шматок за шматком, то коли б ці муки тривали одинадцять літніх днів[152], — і тоді вони не переважили бодай одної її сльози! (З гірким сміхом.) Ваші шрами! Богемські ліси! Так, так, за це треба було заплатити!

Шварц. Заспокойся, отамане! Ходімо з нами! Тобі нема чого тут робити! Веди нас далі!

Розбійник Моор. Стривай! Ще одне слово, перед тим як іти далі. Слухайте, ви, зловтішні виконавці моїх варварських велінь! З цієї хвилини я перестаю бути вашим отаманом. З соромом і жахом я відкидаю цей кривавий жезл, під яким ви вважали, що маєте право робити злочини і ділами тьми оскверняти це небесне світло. Ідіть куди хочете. Віднині ніщо вже не зв’язує мене з вами.

Розбійники. А, малодушний! Де ж твої високодумні плани? Чи це були мильні бульбашки, що луснули від одного подиху жінки?

Розбійник Моор. О дурень я, що мріяв злочинами виправити світ і підтримати закони беззаконням! Я називав це відомстою й справедливістю! Я наважився, о провидіння, сточити вістря твого меча і виправити твою упередженість... Але... О пихо дитяча!.. Я стою над жахливою прірвою і дізнаюсь із стогоном і скреготом зубів, що двоє таких людей, якя, могли б ущент зруйнувати всю будову морального світу. Зглянься, зглянься на хлопчиська, що наважився втрутитись у твої наміри... Тобі лише помста належить. Ти не потребуєш руки людської. Правда, не в моїй владі тепер повернути минуле, — що пропало, те пропало, що я повалив, ніколи вже не підведеться. Але в мене ще є чим примирити зневажені закони і відновити порушений лад. Ти вимагаєш жертви — жертви, яка всьому людству показала б твою непохитну велич, і ця жертва — я сам. Я сам повинен умерти за неї.

Розбійники. Відберіть у нього шпагу, — він хоче себе вбити.

Розбійник Моор. Дурні ви, приречені на вічну сліпоту! Невже ви думаєте, що смертні гріхи можна спокутувати таким самим смертним гріхом? Невже ви думаєте, що світова гармонія виграє від цього безбожного дисонансу? (Зневажливо кидає їм під ноги свою зброю.) Вони матимуть мене живим. Я йду віддати себе в руки правосуддя.

Розбійники. На ланцюг його! Він збожеволів!

Розбійник Моор. Я не сумніваюсь, що раніше чи пізніше правосуддя знайде мене, коли буде на те воля провидіння. Але воно може захопити мене зненацька у сні або наздогнати під час втечі, або силою й мечем мене узяти, і тоді я позбувся б останньої заслуги — що я з доброї волі вмер за правду. Навіщо ж мені, неначе злодієві, берегти й далі життя, якого мене давно вже позбавила рада небесних охоронців?

Розбійники. Нехай іде! Це манія величності! Він жертвує своїм життям, щоб викликати пусте захоплення собою.

Розбійник Моор. Мною й справді будуть захоплюватись. (Подумавши.) Ідучи сюди, мені довелося, пригадую, розмовляти з одним бідняком, що живе з поденної роботи; у нього одинадцятеро дітей... Тисячу луїдорів обіцяно тому, хто приведе живим великого розбійника. Цьому бідоласі можна допомогти. (Виходить.)

Завіса