Розділ «Розбійники»

Швейцер. Ти будеш нашим отаманом! Ти мусиш бути нашим отаманом!

Шпігельберг (розлючений, кидається в крісло). Раби і боягузи!

Моор. Хто підказав тобі ці слова? Послухай, хлопче! (Хапає Шварца за комір.) Не твоя ж душа породила їх! Хто підказав тобі ці слова? Так, клянусь тисячорукою смертю! Так ми й зробимо! Ми мусимо це зробити! Ця думка гідна глибокої поваги! Розбійники і вбивці! Присягаюся спасінням моєї душі, я ваш отаман.

Усі (голосно вигукують). Хай живе отаман!

Шпігельберг (схопившись, півголосом). Поки я не спроваджу його на той світ.

Моор. Наче полуда спала з моїх очей! Який дурний я був, що поривався назад, у клітку! Мій дух прагне подвигів, душа — свободи. У бивці, р озбійники — цими словами закон кинуто мені під ноги... Люди заступили мені людство, коли я волав про людяність. Тож геть від мене, співчуття й людське милосердя! Немає в мене більше батька, немає більше любові, — хай кров і смерть навчать мене забути все, що було колись мені дороге! Ходім! Ходім! О, я влаштую собі жахливу розвагу... Так і буде — я ваш отаман. І щастя тому з вас, хто палитиме якнайлютіше, вбиватиме якнайжахливіше, бо — істинно кажу вам — він буде нагороджений по-царському... Станьте ж усі навколо мене і присягніть мені кожен на вірність і послух до самої смерті. Присягніть мені в цьому своєю правицею!

Усі (подають йому руки). Присягаємо тобі на вірність і послух до самої смерті!

Моор. А я оцією ось правицею даю вам клятву бути вашим вірним отаманом до самої смерті! Хай ця рука трупом покладе кожного, хто виявить боягузтво, вагання або відступить! І хай те саме вчинить зі мною кожен з вас, якщо я коли-небудь порушу свою клятву! Чи задоволені ви?

Шпігельберг несамовито бігає туди і сюди.

Усі (підкидаючи вгору капелюхи). Задоволені!

Моор. Ну, то ходімо! Не бійтеся ні смерті, ні небезпеки, бо нами правує невблаганна доля. Кожного спостигне його день — чи то на м’яких пуховиках, чи в розпалі жорстокого бою, чи на очах у всіх — на шибениці або на колесі[97]. Щось одне з цього — наша доля! (Виходить.)

Шпігельберг (дивиться йому услід, після паузи). Твій реєстр неповний. Ти пропустив отруту. (Виходить.)

Ява третя

У замку Моорів. Кімната Амалії.

Франц. Амалія.

Франц. Ти відвертаєшся, Амаліє? Невже я гірший, ніж той, кого прокляв батько?

Амалія. Іди геть!.. О ніжний, милосердий батько, що віддає свого сина на поталу вовкам і виродкам! Сам утішається вдома солодкими дорогими винами й ніжить своє старече тіло на пуховиках, а тим часом його великий, прекрасний син поневіряється в злиднях. Майте сором, недолюди! Майте сором, драконові душі, ви — ганьба для цілого людства!.. Свого єдиного сина!

Франц. Я думав, у нього їх двоє.

Амалія. Авжеж, він гідний мати таких синів, як ти. На смертному ложі марно простягатиме він немічні руки до свого Карла і з жахом відсахнеться, доторкнувшись до холодної як лід Францової руки. О, як солодко, як невимовно солодко прийняти прокляття від твого батька! Скажи, Франце, добра братня душе, що треба зробити, щоб здобути його прокляття?

Франц. Ти мариш, моя люба, мені жаль тебе.