Розділ «Розбійники»

Швейцер (за сценою). «На приступ! Бий на смерть! Трощи! Я бачу світло — він має бути там».

Франц (навколішках). Царю небесний, почуй мою молитву! Це вперше! Я вже, напевне, ніколи не звертатимусь до тебе. Почуй мене, Господи.

Данієль. Г осподи милосердний! Що ви робите? У вас і молитва безбожна.

Збігається народ.

Народ. Злодії! Вбивці! Що це за жахливий галас серед ночі?

Швейцер (усе ще за сценою). «Відженіть їх, браття! Це диявол, він прийшов по вашого пана! Де Шварц зі своїми людьми? Оточуй замок, Грімм. Штурмуйте мури!»

Грімм. «Несіть сюди головешки! Або ми вдеремося до нього, або він вистрибне до нас! Я підпалю його покої!»

Франц (молиться). Я не був звичайним убивцею, Господи. Я не грішив у дрібницях, Господи.

Данієль. Боже, помилуй нас! У нього й молитви стають гріхами.

Летять головешки й каміння.

Дзенькіт розбиваних шибок. Замок палає.

Франц. Я не можу молитись!.. Тут, тут (б’ючи себе в груди і голову) так порожньо... Все висохло. (Підводиться.) Ні, я не буду молитись! Цієї перемоги небо не здобуде! Я не стану посміховищем для пекла.

Данієль. Милосердний Боже! Допоможіть! Рятуйте! Весь замок у вогні.

Франц. Візьми шпагу! Швидше! Всади мені її в спину, щоб ці падлюки не знущалися з мене.

Пожежа розгоряється.

Данієль. Бог з вами! Бог з вами! Я нікого не хочу передчасно виряджати на небо, а тим більше... (Вибігає.)

Франц (якусь хвилину мовчить, нерухомо дивлячись йому вслід) ... в пекло, хотів ти сказати... Справді! Я вже відчуваю його... (Знавісніло.) То це ви так весело регочете? То це ваше я чую сичання, гади пекельні?.. Вони ринуть сюди, виламують двері... Але чого вагаюсь я перед вістрям цієї шпаги?.. Двері тріщать, падають... Рятунку нема. Зглянься хоч ти на мене! (Зриває з капелюха золотий шнур і задушується.)

Швейцер зі своїми людьми.

Швейцер. Де ти, каналіє? Бачите, як усі тікають? Не багато ж у нього друзів!.. Куди ж ця тварюка заховалась?

Грімм (спіткнувшись на труп). Стій! Що це лежить тут під ногами? Світіть сюди!