Розділ «Розбійники»

Мозер. Тяжчих нема.

Франц (падає на стілець). Кінець! Кінець!

Мозер. Радійте ж, радійте! Вважайте себе щасливим! Хоч які ви чинили лиходійства, а в порівнянні з батьковбивцею ви — праведник. У порівнянні з тим, що його чекає, прокляття, яке спіткає вас, це любовна пісня... Нагорода...

Франц (схоплюючись). Бодай ти стократ крізь землю провалився, вороне зловісний! Хто тебе кликав сюди? Геть, а то я зроблю з тебе решето!

Мозер. Невже попівські вигадки можуть довести до нестями такого філософа? Розвійте їх одним подихом ваших уст! (Виходить.)

Франц кидається в крісло в жахливому хвилюванні.

Глибоке мовчання.

Вбігає слуга.

Слуга. Амалія втекла! Граф несподівано зник.

Боязко входить Данієль.

Данієль. Ласкавий пане! Загін вершників шалено мчить сюди з узгір’я. Вони кричать: «Смерть, смерть!» Усе село в тривозі.

Франц. Біжи! Звели дзвонити в усі дзвони! Хай усі йдуть до церкви! Хай упадуть навколішки!.. Хай моляться за мене. Всіх ув’язнених випустити на волю! Біднякам я все поверну, вдвоє, втроє! Я хочу... Іди ж... Поклич духівника, щоб він відпустив мені мої гріхи! Чому ж ти не йдеш?

Гомін ближчає.

Данієль. Боже, прости мені тяжкі гріхи мої!.. Як це зрозуміти? Ви ж завжди виганяли з дому всяку побожність, не раз шпурляли мені в голову Біблію або Требник, коли заставали мене за молитвою...

Франц. Ні слова про це!.. Смерть! Ти бачиш? Смерть!.. Буде пізно.

Чути, як лютує Швейцер.

Молись же! Молись!

Данієль. Я завжди казав вам: ви нехтуєте святими молитвами, але стережіться, стережіться! Коли прийде біда, коли вас поглинатиме потік, ви ладні будете віддати всі скарби світу за одну християнську молитву. От бачите! Ви лаяли мене! І от маєте!

Франц (судорожно обнімає його). Прости, любий, золотий, безцінний мій Данієлю, прости! Я осиплю тебе золотом з голови до... Тільки молись! Я одягну тебе, як до весілля... я буду... Молись же!.. Заклинаю тебе, навколішках тебе заклинаю! Ім’ям диявола! Молись!..

Знадвору чути гомін. Крики, грюкіт.