Розділ «Розбійники»

Мозер. Це все філософія вашого відчаю. Але власне ваше серце, яке попри всі ці докази так тоскно б’ється у грудях, виказує вашу брехню. Все павутиння цієї філософської системи рветься від одного лише нагадування: «Ти мусиш умерти!..» Я кидаю вам виклик, і хай буде це для вас іспитом: якщо і в годину смерті ви будете такі ж непохитні, якщо ваші переконання і тоді не зрадять вас, то ви виграли; але якщо в годину смерті вас охопить хоч найменший трепет, то — горе вам! — ви ошукались.

Франц (збентежено). Якщо в годину смерті мене охопить трепет?

Мозер. Мені доводилось бачити чимало таких нещасних, що ціле своє життя з одчайдушною впертістю опирались істині, але перед лицем смерті омана розвіювалась. Я стоятиму біля вашого смертного ложа. Я дуже хотів би побачити, як конає тиран... Я стану біля вас і пильно дивитимусь вам у вічі, коли лікар візьме вашу холодну, вологу руку, ледь-ледь намацає майже невідчутний пульс, гляне на вас і, байдуже знизавши плечима, скаже: «Людська допомога тут уже безсила!» — о, тоді стережіться! Стережіться, щоб не бути схожим на Річарда або Нерона![148]

Франц. Ні, ні.

Мозер. І ваше «ні» обернеться тоді у волання «так»... Внутрішній суддя, якого вам ніколи не підкупити скептичними мудруваннями, умить прокинеться і почне свій суд над вами. Але це буде пробудження похованого живцем у надрах домовини, це буде розпач самогубця, який мучиться каяттям, коли вже завдав собі смертельного удару! Це буде як блискавка, що раптово осяє глупу ніч вашого життя! Оце буде видовище! І якщо ви й тоді встоїте — ви виграли.

Франц (схвильовано бігає по кімнаті). Попівські вигадки! Попівські вигадки!

Мозер. І от уперше мечі вічності проймуть вам душу, — вперше, але буде вже пізно... Думка про Бога розбудить жахливого сусіда, ім’я йому — суддя. Подумайте, Моор, життя багатьох тисяч залежить від помаху вашої руки, і з кожної тисячі ви дев’ятсот дев’яносто дев’ять робили нещасними! Вам бракує тільки Римської імперії, щоб зрівнятися з Нероном, або Перу, щоб зрівнятися з Пісарро[149]. Невже ви гадаєте, що Бог допустить, щоб одна-однісінька людина, як лютий кат, хазяйнувала в його світі і все перекидала з ніг на голову? Невже ви гадаєте, що ці дев’ятсот дев’яносто дев’ять існують тільки для того, щоб загинути, або для того, щоб бути маріонетками у вашій диявольській грі? О, не думайте так! Колись він зажадає від вас звіту за кожну мить, що ви вкрали в них, за кожну радість, що ви їм отруїли, за кожен крок до довершеності, що ви їм перепинили. І коли ви відповісте на це, Моор, то ви виграли.

Франц. Годі! Ні слова більше! Може, ти сподіваєшся, що я скорюсь перед твоїми чорними химерами?

Мозер. Пам’ятайте, що долями людей правує грізна і прекрасна рівновага. Якщо шалька терезів опускається в цьому житті, то високо підноситься в тому, а якщо вона підноситься тут, то там вона падає аж до землі. І те, що було тут дочасним стражданням, стане там вічним торжеством; а те, що було тут минущим тріумфом, стане там вічним, нескінченним одчаєм.

Франц (люто наступаючи на нього). Хай грім німотою поб’є тебе, ниций брехун! Я вирву в тебе з рота твій проклятий язик!

Мозер. То ви вже відчули тягар істини? Адже я не навів ще ніяких доказів... Отже, перейдімо до них...

Франц. Замовкни, забирайся до пекла зі своїми доказами. Кажу тобі, душа зникне разом із тілом, і не смій мені цього заперечувати!

Мозер. Тому-то й стогнуть духи безодні і хитає головою небесний Суддя. Невже ви сподіваєтесь уникнути його караючої руки в порожньому царстві вічного «ніщо»? Зійдіть на небо — він там! Спустіться в пекло — він знову там. Скажіть ночі: «Сховай мене!» і пітьмі: «Укрий мене!» — і пітьма сповниться світлом навколо вас, і опівночі над засудженим зорітиме світанок... Ні! Ваш безсмертний дух чинить опір вашим словам і перемагає вашу сліпу думку.

Франц. Але я не хочу бути безсмертним... Хай ним буде хто хоче, я не проти того. Я примушу його знищити мене! Я доведу його до шаленства, щоб він з люті знищив мене. Скажи, який гріх найтяжчий, що розгнівить його до краю.

Мозер. Я знаю їх тільки два. Але не люди чинять їх і не люди за них карають.

Франц. Тільки два?

Мозер (дуже значуще). Батьковбивством зветься один, братовбивством — другий... Чого ви так зблідли?

Франц. Як, старий? З небом чи з пеклом ти у змові? Хто це тобі сказав?

Мозер. Горе тому, в кого вони обидва на душі! Краще б йому й не родитись! Але заспокойтеся! У вас немає вже ні батька, ні брата!

Франц. Ха!.. Як, ти не знаєш тяжчих гріхів? Подумай краще!.. Смерть, небо, вічність, прокляття так і виснуть у тебе на язиці... То тяжчих нема?