TextBook Розбійник Моор. Зрадницьке сумління! Не звертайте уваги на мої слова.
Старий Моор. Так, я замучив одного сина, і тепер другий син мучить мене. Це провидіння Боже... О Карле! Мій Карле! Якщо ти витаєш наді мною в ангельській подобі, то прости мене, прости мене.
Розбійник Моор (швидко). Він вам прощає. (Збентежено.) Якщо він гідний зватись вашим сином, він повинен вам простити.
Старий Моор. О, він був надто прекрасний для мене! Але я піду до нього назустріч — з моїми слізьми, з моїми безсонними ночами, з моїми нестерпними снами! Я обійму його коліна й волатиму... голосно волатиму: «Я согрішив перед небом і перед тобою! Я не гідний зватися твоїм батьком!»
Розбійник Моор (дуже зворушений). То ви його любили, вашого другого сина?
Старий Моор. Ти знаєш це, о небо! Навіщо дав я одурити себе підступам злого сина? Я був би найщасливіший серед усіх батьків у світі! Як прекрасно квітли біля мене мої діти і сповнювали мене надіями! Але — о годино нещаслива! — злий дух пойняв серце меншого мого сина! Я повірив змієві, і втратив обох. (Затуляє обличчя руками.)
Розбійник Моор (далеко відходить від нього). Втратив навіки!
Старий Моор. О, як глибоко я відчуваю тепер те, що казала мені Амалія! Дух помсти промовляв її устами: «Марно простягатимеш ти до сина свої холонучі руки! Марно шукатимеш гарячу руку твого Карла! Він ніколи не стоятиме біля твого смертного ложа».
Розбійник Моор, відвернувшись, подає йому руку.
О, якби це була рука мого Карла! Але він лежить далеко, в тісній домовині, спить залізним сном і ніколи не почує голосу моєї скорботи. Горе мені! Вмерти на чужих руках... Не мати більше жодного сина!.. Сина, який закрив би мені очі...
Розбійник Моор(з надзвичайним хвилюванням). Це мусить бути тепер... тепер... (До розбійників.) Ідіть звідси. І все ж... чи можу я повернути йому сина? Ні, повернути йому сина я не можу! Цього я не зроблю.
Старий Моор. Що, друже мій? Що ти там шепочеш?
Розбійник Моор. Твій син... так, сердего... (затинаючись) твій син... загинув навіки.
Старий Моор. Навіки?
Розбійник Моор (у жахливій тузі підводить очі до неба). О, лише цього разу не дай ослабнути душі моїй! Лише цього разу підтримай мене!
Старий Моор. Навіки, кажеш ти?
Розбійник Моор. He запитуй більше! Навіки, сказав я.
Старий Моор. Чужинцю! Чужинцю! Навіщо вивів ти мене з цієї башти?
Розбійник Моор.А що, якби я зараз викрав у нього благословення? Викрав, як злодій, і зник із цією священною здобиччю?.. Батьківське благословення, кажуть, не буває марне.
Старий Моор. І мій Франц загинув?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фрідріх Шіллер. Лiрика. Драми» автора Шиллер Фрідріх на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розбійники“ на сторінці 66. Приємного читання.