Розділ «Розбійники»

Шварц. Знайшли мертвим.

Розбійник Моор (радісно схопившись). Дякую тобі, Вседержителю! Обніміть мене, діти мої!.. Віднині милосердя — моє гасло... Якщо й це подолано, то все подолано.

Ще одна група розбійників, Амалія.

Розбійники. Ура, ура! Здобич, чудова здобич.

Амалія (з розпущеними косами). «Мертві, — кричали вони, — встають від його голосу...» Мій дядько живий... У цьому лісі... Де він? Карле! Дядечку! О!.. (Падає в обійми старого Моора.)

Старий Моор. Амаліє! Доню моя! Амаліє! (Стискає її у своїх обіймах.)

Розбійник Моор (відсахнувшись). Хто викликав цей образ перед моїми очима?

Амалія (виривається з обіймів старого Моора, кидається до розбійника і в захваті обнімає його). Він зі мною! О зорі небесні! Він зі мною!

Розбійник Моор (вириваючись з її обіймів, до розбійників). Геть! У путь! Сам сатана зрадив мене!

Амалія. Наречений, наречений мій, ти мариш! А може, то від захвату? Чому ж я така нечула, така холодна в цьому вирі блаженства?

Старий Моор (схопившись). Наречений? Доню! Доню! Наречений?

Амалія. Я навіки — його! Він навіки, навіки, навіки мій!.. О сили небесні! Полегшіть цю вбивчу радість, щоб я не впала під її тягарем!

Розбійник Моор. Відірвіть її від мене! Вбийте її! Вбийте його! Мене! Себе! Всіх убийте! Нехай весь світ загине! (Поривається тікати.)

Амалія. Куди? Чому? Кохання! Вічне, нескінченне. Блаженство... А ти тікаєш?

Розбійник Моор. Геть, геть! Найнещасніша з наречених! Дивися сам, питай сам, слухай, найнещасніший з батьків! Господи, дай мені сили навіки втекти звідси!

Амалія. Підтримайте мене! Бога ради, підтримайте мене!.. У мене в очах темніє... Він тікає від мене!

Розбійник Моор. Занадто пізно! Усе марно! Твоє прокляття, тату!.. Не розпитуй мене більше!.. Я... Я... твоє прокляття... твоє вигадане прокляття! Хто заманив мене сюди? (Кидається на розбійників, вихопивши шпагу.) Хто з вас заманив мене сюди, пекельне поріддя? То загинь же, Амаліє. Вмри, тату! Вмри через мене — втретє!.. Твої рятівники — розбійники і вбивці! Твій Карл — їхній отаман.

Старий Моор умирає. Амалія закам’яніла, безмовна, як статуя. Вся ватага застигла в жахливому мовчанні.

(Б’ється об дуб головою.)

Душі тих, кого я загубив у хвилину любовного шалу... кого я задушив у священному сні... тих, що... Ха-ха-ха! Чуєте, як вибухає порохова башта над ліжками породіль? Бачите, як полум’я шугає над колисками немовлят? Це твої шлюбні вогні, це твоя весільна музика... О, Господь Бог нічого не забуває, він уміє все зв’язати воєдино... І тому геть від мене, радощі кохання! І тому любов для мене — мука! Це відплата!