Розділ «Розбійники»

Розбійник Моор (падає перед ним навколішки). Я зламав засуви твоєї темниці... Благослови ж мене.

Старий Моор (з болем). Навіщо тобі губити сина, врятувавши батька? Поглянь: милосердя Боже невичерпне, а ми, хробаки нікчемні, відходимо до сну зі своєю злобою. (Кладе руку на голову розбійника.) Будь такий же щасливий, який ти був милосердний.

Розбійник Моор (підводиться зворушений). О, де ти, моя колишня мужність? М’язи мої ослабли, кинджал падає з моїх рук.

Старий Моор. Як любо, коли брати живуть дружно, немов роса, що падає з Гермону[150] на гору Сіон... Умій, юначе, заслужити цю радість, і ангели небесні розкошуватимуть у сяйві твоєї слави! Хай мудрість твоя буде мудрістю сивизни, а серце твоє... хай залишиться серцем безневинної дитини.

Розбійник Моор. О, коли б зазнати цього щастя! Поцілуй мене, божественний старче.

Старий Моор (цілує його). Уяви собі, що це батьків поцілунок, а я думатиму, що цілую сина... Як? Ти й плакати можеш?

Розбійник Моор. Мені вчулося, що це батьків поцілунок! Горе мені, якщо вони зараз приведуть його.

Розбійники з ватаги Швейцера входять у німій скорботі, понуривши голови і затуляючи обличчя руками.

О небо! (Лякливо відступає і намагається сховатися.)

Вони проходять повз нього. Він не дивиться на них.

Глибоке мовчання. Вони зупиняються.

Грімм (тихо). Отамане!

Розбійник Моор не відповідає і відступає далі.

Шварц. Рідний нам отамане!

Розбійник Моор відступає ще далі.

Розбійник Моор (не дивлячись на нього). Хто ви такі?

Грімм. Ти й не дивишся на нас? Ми — вірні твої слуги.

Розбійник Моор. Горе вам, якщо ви були мені вірні!

Грімм. Прийми останнє прощай від твого вірного слуги Швейцера! Ніколи вже він не повернеться, твій слуга Швейцер...

Розбійник Моор (здригнувшись). То ви не знайшли його?