Розділ «Розбійники»

Вбігає Франц у халаті.

Господи помилуй! Мій пан! (Гасить ліхтар.)

Франц. Зрада! Зрада! Духи підводяться з могил... Царство мертвих прокинулось од вічного сну й волає до мене: «Убивця! Убивця!..» Хто це там вовтузиться?

Данієль (з острахом). Матір Божа, допоможи мені! То це ви, ваша вельможність, так страшно кричите на весь замок, що всі схоплюються з ліжок?

Франц. З ліжок? А хто дозволив вам спати? Іди засвіти світло.

Данієль виходить. Входить інший слуга.

Ніхто не сміє спати о цій годині. Чуєш? Всі повинні бути на ногах, при зброї. Зарядити всі рушниці... Ти бачив, як вони мчали там, по галереї?

Слуга. Хто, ласкавий пане?

Франц. Хто, одоробало, хто? Так холодно, так байдуже питати — хто? А мені так забило дух, що я мало не знепритомнів. Хто? Осел! Хто? Духи й чорти!.. Котра година?

Слуга. Дозорець щойно прокричав другу.

Франц. Як? Невже ця ніч триватиме до Страшного суду? Ти не чув гомону, войовничих криків, кінського тупоту? Де Карл... Де граф, хотів я сказати?

Слуга. Не знаю, ваша вельможність.

Франц. Ти не знаєш? То й ти в їхній зграї? Я вирву в тебе серце з грудей за твоє прокляте «не знаю!». Біжи поклич пастора!

Слуга. Ласкавий пане!

Франц. Ти щось мурмочеш? Зволікаєш?

Слуга квапливо виходить.

Як? Навіть жебраки змовляються проти мене? Небо, пекло — усі змовились проти мене?

Данієль (входить зі світлом). Ваша вельможність...

Франц. Ні! Я не тремчу? Це був усього лише сон! Мертві ще не встають... Хто сказав, що я тремчу, що я блідий? Мені так легко, так гарно!

Данієль. Ви бліді як смерть. Ваш голос тремтить і зривається від страху.