Розділ «Розбійники»

Розбійники (збігаються і обступають старого). Твій батько? Твій батько?

Швейцер (шанобливо підходить до нього і падає перед ним навколішки). Батьку мого отамана! Я цілую тобі ноги! Мій кинджал чекає твоїх наказів.

Моор. Помста, помста, помста за тебе, жорстокою наругою зневажений чоловіче! Віднині й навіки я розриваю братній зв’язок! (Розриває на собі одяг зверху донизу.) Я проклинаю перед лицем чистого неба кожну краплину братньої крові! Слухайте мене, місяцю й зорі! Слухай, опівнічне небо, що споглядало цей ганебний злочин! Слухай і ти, тричі грізний Боже, що владарюєш у надзоряному світі, що засуджуєш і караєш! Ти, що полум’ям проймаєш темряву ночі! Тут схиляю я коліна... Тут піднімаю правицю у трепет ночі... Тут клянусь я — і хай природа виплюне мене за свої межі, як найпослідущу тварюку, коли я порушу цю клятву! — клянусь світла денного доти не бачити, доки кров батьковбивці, пролита перед цим камінням, не задимує на сонці! (Підводиться.)

Розбійники. Оце диявольська штука! А ще кажуть, ми — негідники! Ні, стонадцять чортів! Нам такого не втнути!

Моор. Так! Клянусь жахливими зойками тих, що загинули від ваших кинджалів, тих, кого поглинуло розпалене мною полум’я і кого розчавила зруйнована мною башта! Навіть думка про вбивство чи пограбування не ворухнеться у ваших грудях, поки ваш одяг не зросить кров проклятого лиходія... Вам, певно, й не снилося, що ви будете караючою рукою Всевишнього? Заплутаний клубок нашої долі розв’язано? Сьогодні, сьогодні незрима сила облагородила наше ремесло! Моліться тому, хто присудив вам таку високу долю, хто привів вас сюди, щоб ви стали грізними ангелами його Страшного суду! Геть з голів капелюхи! Вклякніть у порох і встаньте очищеними.

Усі стають навколішки.

Швейцер. Наказуй, отамане! Що нам робити?

Моор. Встань, Швейцер! Доторкнись до цих священних сивин. (Підводить його до свого батька, щоб той доторкнувся до його волосся.) Пам’ятаєш, як одного разу ти розкраяв череп богемському вершникові, коли він замахнувся на мене шаблею, а я, ледве дихаючи, знесилівши в запеклій сутичці, упав на коліна? Я обіцяв тоді віддячити тобі по-королівському, але й досі не спромігся сплатити того боргу...

Швейцер. Так, ти дав мені клятву, це правда! Але дозволь мені вічно називати тебе своїм боржником.

Моор. Ні, я хочу розплатитися з тобою... Швейцер, жоден смертний не був іще удостоєний такої честі! Помстись за мого батька!

Швейцер підводиться.

Швейцер. Великий отамане! Сьогодні я вперше відчув гордість! Наказуй — де, як, коли мені вбити його?

Моор. Кожна хвилина дорога, тобі треба поспішати. Вибери з ватаги найдостойніших і веди їх прямо до графового замку. Стягни його з постелі, якщо він спить або розкошує в обіймах насолоди, виволочи його з-за столу, якщо він п’яний; одірви його від розп’яття, якщо він навколішках молиться перед ним. Але, кажу тобі, наказую: приведи його живого! Я розірву на шматки, віддам на поживу голодним шулікам того, хто завдасть йому хоча б подряпини або доторкнеться до волосинки на його голові! Він потрібен мені живий! І якщо ти приведеш мені його живого, то дістанеш мільйон у нагороду. Хоч яка небезпека чатуватиме на моє життя, я вкраду цей мільйон у якогось короля, а ти будеш вільний, як вітер у полі... Зрозумів? Поспішай же!

Швейцер. Годі, отамане... Ось тобі моя рука: ти або побачиш нас удвох, або жодного. За мною, Швейцерові ангели-месники! (Виходить із своїм загоном.)

Моор. Усім іншим — розсипатись по лісі... Я залишусь тут.

Завіса.

Дія п’ята

Ява перша

Анфілада кімнат. Темна ніч.

Данієль (входить з ліхтарем і подорожнім клунком). Прощай, мій дорогий, рідний доме... Багато зазнав я тут добра й радощів за життя покійного графа... Гіркі мої сльози над твоїм давно зотлілим прахом! Але вимагати такого від старого слуги!.. Цей дім був захистком для сиріт і притулком для згорьованих, а цей син обернув його на розбійницький вертеп... Прощай і ти, люба моя підлого, — як часто підмітав тебе старий Данієль!.. Прощай і ти, люба піч, — нелегко старому Данієлю розлучатися з тобою... Тобі звіряв він усі свої таємниці... Як гірко буде тобі, старий Єлеазаре[146]... але хай мене Господь Бог милосердний боронить від підступів лукавого. Нагим прийшов я сюди — нагим і піду звідси, зате врятую душу свою. (Хоче йти.)