Розділ «Розбійники»

Голос. Що? А ти щось чуєш?

Герман. Зітхання в розколинах башти — нічна музика, від якої цокотять зуби і синіють нігті... Чуєш, знов... Мені все здається, ніби я чую хропіння. Та в тебе є товариство, старий... Ой-ой-ой!

Голос. Ти щось бачиш?

Герман. Прощай, прощай! Моторошне тут місце... Спускайся у свій льох. Твій визволитель, твій месник — там, у височині... Проклятий син! (Хоче тікати.)

Моор (з жахом підходить до нього). Стій!

Герман (скрикує). Пропав я!

Моор. Стій, кажу тобі!

Герман. Горе! Горе! Горе! Все розкрито!

Моор. Стій! Говори! Хто ти? Чого ти тут? Говори!

Герман. Згляньтесь, згляньтесь, суворий пане!.. Вислухайте хоч слово, перше ніж убити мене.

Моор (виймаючи шпагу). Що ж я почую?

Герман. Правда, ви заборонили мені під страхом смерті... Але я не міг інакше... не смів! Є Бог на небі... Там ваш рідний батько. Я зглянувся на нього... Вбийте мене!

Моор. Тут криється якась таємниця... Признавайся! Говори! Я хочу знати все.

Голос (із башти). Горе! Горе! Це ти, Германе, там розмовляєш? З ким ти розмовляєш, Германе?

Моор. Там унизу ще хтось... Що тут діється? (Підбігає до башти.) Чи не в’язень там, відринутий людьми? Я визволю його з кайданів. Озвися ще раз! Де двері?

Герман. О, змилуйтесь, пане! Не йдіть далі, пане... з милосердя пройдіть мимо! (Заступає йому дорогу.)

Моор. Чотири замки! Геть! Я мушу дізнатись... Стань же мені вперше у пригоді, злодійське знаряддя! (Виймає відмикачки і відмикає ґратчасті двері.)

З глибини башти виходить дід, висхлий, як скелет.

Дід. Згляньтеся на нещасного! Згляньтеся.

Моор (з жахом відступає). Це голос мого батька!