Розділ «Розбійники»

Косінський. Даруйте, панове! Не знаю, чи втрапив я туди, куди слід, чи не туди?

Моор. А до кого ж ви мали прийти, коли б утрапили туди, куди слід?

Косінський. До справжніх чоловіків.

Швейцер. Ми ж довели це, отамане?

Косінський. Я шукаю чоловіків, які дивляться смерті в обличчя і граються з небезпекою, ніби з прирученою змією, цінують свободу понад честь і життя; справжніх чоловіків, що від самого лише імені їх, жаданого для бідних і пригнічених, тремтять найвідважніші, а тирани бліднуть.

Швейцер (до отамана). Цей хлопець мені до вподоби. Слухай, друже, ти знайшов тих, кого тобі треба.

Косінський. І я так гадаю і сподіваюсь, що невдовзі ми станемо братами... То покажіть же мені ту людину, яку я шукаю, — вашого отамана, великого графа фон Моора.

Швейцер (подає йому руку і тепло говорить). Любий юначе! Будьмо друзями.

Моор (підходить). А ви знаєте отамана?

Косінський. Це ти!.. Хто, глянувши на тебе, шукатиме іншого? (Пильно дивиться на нього.) Мені завжди хотілося побачити того мужа з убивчим поглядом, котрий сидів колись на руїнах Карфагена[133], — тепер я вже не хочу.

Швейцер. Молодець!

Моор. А що вас привело до мене?

Косінський. О отамане! Моя більш ніж жорстока доля!.. Я зазнав аварії в бурхливому житейському морі, я бачив, як надії усього мого життя загинули у страшному вирі, залишивши мені тільки болючий спогад про втрату, що довів би мене до божевілля, коли б я не притлумлював його іншою діяльністю.

Моор. Ще один, що нарікає на Бога!.. Далі!

Косінський. Я став солдатом. Нещастя й тут переслідувало мене... Я вирушив до Ост-Індії, мій корабель розбився об скелі — і знову тільки нездійснені плани! І от, хоч би де я був — скрізь чую розповіді про твої подвиги або лиходійства, як вони їх називають. Я вирушив сюди, за тридцять миль, твердо поклавши собі, що служитиму під твоїм проводом, якщо ти схочеш прийняти мене... Не відмов мені, достойний отамане.

Швейцер (підстрибнувши). Ура! Ура! Отже, нашого Роллера тисячу разів замінено! Справжній бойовий товариш для нашої ватаги!

Моор. Як тебе звуть?

Косінський. Косінський.

Моор. Косінський? А знаєш, що ти легковажне хлоп’я і бавишся таким важливим кроком у житті, немов необачне дівчисько?.. Тут тобі доведеться не в м’яча грати і не кеглі вибивати, як ти це собі уявляєш.

Косінський. Я знаю, що ти хочеш сказати... Мені двадцять чотири роки, але я бачив уже, як зблискують шпаги, і чув, як дзижчать навколо кулі.