Розділ «Розбійники»

Моор. Це ти добре сказав, а ще краще зробив би, якби ніколи не пробував її пізнати! Я бачив людей, брате, їх бджолині клопоти і велетенські задуми, їх божественні плани і мишачі діла — всю цю дивовижну гонитву за щастям... Один довіряється льотові свого коня, другий — нюхові свого віслюка, третій — своїм власним ногам; я бачив цю строкату лотерею життя, де в погоні за виграшем інший ставить на карту свою безвинність, спасіння своєї душі... і витягує порожні квитки. Кінець кінцем виявляється, що в ній не було жодного виграшу. Це таке видовище, брате, що від нього сльози набігають на очі і разом з тим нестримний сміх лоскоче груди.

Шварц. Як велично заходить сонце!

Моор (заглиблений у споглядання). Так умирає герой. Хочеться схилитись перед ним.

Грімм. Ти, здається, глибоко схвильований.

Моор. Коли я був ще хлопчиком, моєю улюбленою мрією було так жити і так померти... (З прихованим болем.) Дитячі мрії.

Грімм. Що й казати!

Моор (насуває капелюх на обличчя). Так, був час... Залиште мене самого, друзі!

Шварц. Моор! Моор! Що це, хай йому дідько? Він геть змінився на виду!

Грімм. Стонадцять чортів! Що з ним? Йому недобре?

Моор. Був час, коли я не міг заснути, якщо забував помолитися на ніч.

Грімм. Чи ти з глузду з’їхав? Чи ти здитинів?

Моор (кладе свою голову Гріммові на груди). Брате! Брате!

Грімм. Чого тобі? Та не будь дитиною, прошу тебе!

Моор. Якби ж я був дитиною... якби ж то я знову став дитиною!..

Грімм. Годі! Годі!

Шварц. Звеселись. Глянь, який мальовничий краєвид... який чудовий вечір.

Моор. Так, друзі, світ такий прекрасний!

Шварц. Ну от, це добре сказано.

Моор. Земля така чудова!

Грімм. Правда... правда... це мені до вподоби.