Розділ «Розбійники»

А кому ж дитя твоє навчати —

Кидать спис, безсмертних шанувати,

Як тебе поглине Ксанту хлань?

Старий Моор. Чудова пісня, моя доню. Ти проспіваєш її мені перед моєю смертю.

Амалія. Це «Прощання Андромахи з Гектором». Ми з Карлом часто співали її під звуки лютні. (Грає далі.)

Дай, дружино люба, смертну зброю —

Я помчу, в кривавім вихрі бою

Іліон[103] я захищу грудьми.

Збережуть Астіанакса[104] боги.

За вітчизну вмру я без тривоги, —

Стрінемось в Елізіумі[105] ми.

Входить Данієль.

Данієль. Вас питає надворі якийсь чоловік. Просить пустити його сюди, — каже, що має для вас важливу звістку.

Старий Моор. Для мене важливе тільки одне в світі — ти знаєш що, Амаліє... Може, це якийсь нещасний, що потребує моєї допомоги? Він не піде звідси невтішений.

Амалія. Якщо це жебрак, то впусти його швидше.

Данієль виходить.

Старий Моор. Амаліє! Амаліє! Пожалій мене!

Амалія (співає).

Чую — змовкне брязк твоєї зброї,

Ржею меч твій візьметься в спокої,