Розділ «Розбійники»

Фрідріх Шіллер. Лiрика. Драми

Амалія. Іди, негіднику! Тепер я знов із Карлом... «Жебрака», — сказав він? Отже, світ перевернувся: жебраки стали королями, а королі — жебраками? Лахміття, що на ньому, я на пурпур помазаників Божих не проміняла б... Його погляд, з яким він милостині просить, це, певне, величний, царствений погляд, — цей погляд нищить пишноту, помпезність, тріумфи сильних і багатих! Геть ці суєтні оздоби! (Зриває з шиї перли.) Хай буде прокляте те золото, і срібло, і самоцвіти, що ви на собі носите, сильні і багаті! Хай будуть прокляті ваші розкішні бенкети, ваші втіхи на м’яких ложах насолоди!.. Карле! Карле! Тепер я гідна тебе... (Виходить.)

Завіса


Дія друга



Ява перша


Франц фон Моор замислений сидить у своїй кімнаті.

Франц. Це тягнеться надто довго... Лікар вважає, що він одужує. Життя старого — це ціла вічність! Передо мною був би тепер вільний, рівний шлях, якби не цей нестерпний живучий шматок м’яса, що, немов казковий підземний пес, заступає мені дорогу до моїх скарбів.

Невже мої плани повинні схилитись під залізним ярмом натури? Невже мій дух, що так високо ширяє, дозволить прикувати себе до повільного, мов у слимака, руху матерії? Погасити світло, яке й без того ледве жевріє на останніх краплинах олії, — та й по всьому!.. І все ж не хотілося б мені робити цього самому. Людський поговір... Я хотів би не вбити його, а позбутися його. Я хотів би зробити це як умілий лікар, тільки навпаки: не ставити природі якісь перешкоди, а допомогти їй швидше довершити свою путь. Адже можемо ми справді створювати умови для продовження життя, чому ж не спробувати укоротити його?

Філософи й медики запевняють, що моральний стан і робота всього людського організму перебувають у тісному взаємозв’язку. Подагричні відчування раз у раз супроводяться розладом механічних функцій... пристрасті підточують життєву силу... перевтомлений дух схиляє до землі свою тілесну оселю... Як же тепер бути? Хто зуміє прокласти для смерті шлях у фортецю життя? Руйнувати тіло, вражаючи дух... Ха-ха! Оригінальний задум!.. Хто б міг його здійснити?.. Неперевершений задум! Подумай-но про це, Моор!.. Це було б мистецтво, варте того, щоб мати тебе своїм винахідником. Адже довели готування отрут майже до ступеня справжньої науки і шляхом дослідів примусили природу виявити свої межі, так що тепер за кілька років наперед вираховують биття серця і кажуть пульсові: доти ось — і не далі!..[98] Чому ж і нам не спробувати своїх сил?

Але з чого мені почати, щоб порушити цю солодку, мирну згоду душі з її тілом? Якого роду почуття слід мені обрати? Яке з них найжорстокіше поб’є цвіт життя? Гнів? Цей зажерливий вовк надто швидко насичується... Турбота? Цей хробак точить нас надто повільно... Журба? Ця гадюка повзе надто ліниво... Страх? Надія не дає йому цілком охопити людину... Як? Невже оце й усі кати людини? Невже арсенал смерті так швидко вичерпався? (У глибокій задумі.) Як?.. Ну?.. Що?.. Ні?.. Ха! (Схопившись.) Пер ел як! На що тільки не здатний переляк! Що можуть розум, релігія проти крижаних обіймів цього велетня? І всетаки... Якщо він витримає й цю бурю? Якщо він... О, тоді прийдіть мені на поміч ти, жалю, і ти, каяття, пекельна Евменідо[99], зміє гризуча, що безперестану пережовуєш свою їжу й пожираєш власний послід, — ви, що вічно все руйнуєте і вічно відтворюєте свою отруту! І ти, кричуще с амозвинувачення, що спустошуєш свій власний дім і мордуєш рідну матір. Прийдіть і ви мені на поміч, благодійні грації — минуле з лагідним усміхом, і ти, квітуче майбутнє, з переповненим рогом достатку! Окриленою ходою вислизаючи з його пожадливих обіймів, покажіть йому у своєму дзеркалі всі небесні радощі. Так, завдаючи удару за ударом, насилаючи грозу за грозою, упаду я на це його кволе життя, аж поки до цієї зграї фурій не пристане розпач! Перемога! Перемога! План готовий... страшенно важкий і майстерний, надійний, певний, — адже (глузливо) ніж анатома не знайде й сліду рани або роз’їдаючої дії отрути. (Рішуче.) Отже, до діла.

Входить Герман.

A! Deus ex machina![100] Герман!

Герман. До ваших послуг, ласкавий паничу!

Франц (подає йому руку). За які тебе щедро винагородять.

Герман. Я знаю це з досвіду.

Франц. Скоро ти одержиш іще більше... скоро, Германе!.. Мені треба дещо сказати тобі!

Герман. Я весь увага.

Франц. Я знаю тебе, ти хлопець рішучий — солдатське серце... Не даси наплювати собі в кашу! Мій батько дуже скривдив тебе, Германе!

Герман. Хай мене чорти вхоплять, коли я це забуду!

Франц. Оце голос мужа! Помста личить мужньому серцю. Ти мені до вподоби, Германе. Ось на цей гаманець. Він був би важчий, коли б я був тут господарем.

Герман. Це моє незмінне бажання, ласкавий паничу. Дякую вам!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фрідріх Шіллер. Лiрика. Драми» автора Шиллер Фрідріх на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розбійники“ на сторінці 14. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи