Розділ «Розбійники»

Франц. Справді, Германе? Ти справді хотів би, щоб я став тут господарем? Але в мого батька лев’ячі сили, до того ж я менший син.

Герман. Моє бажання — щоб ви були старшим сином і щоб ваш батько мав сили сухотної дівчини.

Франц. О, як винагородив би тоді тебе цей старший син! Зробив би все, щоб підняти тебе до світла з цього бруду, що не відповідає ні твоїй душі, ні твоєму дворянському походженню! Ти увесь ходив би в мене в золоті і гасав по вулицях четвериком коней, — справді, так воно й було б!.. Але стривай-но, що я хотів тобі сказати?.. Ти ще не забув панну фон Едельрейх, Германе?

Герман. Прокляття! Навіщо ви нагадуєте мені про неї?

Франц. Мій брат відбив її в тебе.

Герман. Він за це поплатиться.

Франц. Вона піднесла тобі гарбуза. Здається, він навіть спустив тебе зі сходів.

Герман. За це я зіпхну його в пекло.

Франц. Він казав, що всі нашіптують одне одному, ніби тебе змайстровано під плотом, і ніби твій батько не може глянути на тебе без того, щоб не вдарити себе в груди й не зітхнути: «Господи, прости мене грішного!»

Герман (несамовито). Грім і блискавка! Замовкніть!

Франц. Він радив тобі продати з аукціону твою дворянську грамоту і за ці гроші зацерувати собі панчохи.

Герман. Стонадцять чортів! Я видряпаю йому очі!

Франц. Як? Ти гніваєшся? Що з того? Хіба можеш ти впоратися з ним? Що може щур зробити проти лева? Твоя лють тільки підсолодить його тріумф. Тобі нічого не лишається — тільки скреготати зубами і зганяти свою злість на черствому хлібі.

Герман (тупає ногою). Я його зітру на порох!

Франц (ляскає його по плечу). Посоромся, Германе! Ти ж дворянин. Ти не можеш терпіти такої зневаги. Ти не повинен відступатися від дівчини — ні, нізащо у світі, Германе! Грім побий! Я б на все пішов, бувши на твоєму місці.

Герман. Я не заспокоюсь, поки не спроваджу того й того на той світ.

Франц. Не гарячкуй, Германе! Підійди ближче... Амалія повинна бути твоєю!

Герман. Повинна, хоч би й дияволові наперекір! Повинна бути моєю!

Франц. Ти матимеш її, кажу тобі, і матимеш з моїх рук. Підійди ближче, кажу тобі... Ти, мабуть, не знаєш, що Карл, так би мовити, вже позбавлений спадщини?

Герман (підходить ближче). Не може бути! Вперше чую про це.