Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Можна виокремити і змішані, або проміжні, форми заробітної плати, які мають ознаки і почасової, і відрядної заробітної плати.

Описані форми заробітної плати реально втілюються через, по-перше, систему посадових окладів і, по-друге, через так звану тарифну систему. В останній заробітна плата диференціюється залежно від рівня кваліфікації, тобто фактично — від рівня продуктивної сили конкретного виду людського капіталу. І система посадових окладів, і тарифна система закріплюються законодавчо і в різних економіках на різних етапах їх розвитку є різними за характером і змістом. Об’єднує їх один фундаментальний принцип, покладений в основу їх «побудови» — пряма залежність заробітної плати від продуктивної сили людського капіталу, від обсягу того граничного продукту, який здатний випродукувати конкретний людський капітал.

15.6. Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи, їх рівень, джерела та структура

У попередніх параграфах ми охарактеризували функціональний розподіл доходів, загальна суть якого зводиться до того, що доходи в тій чи іншій економіці розподіляються згідно з продуктивною силою того чи іншого капіталу (ресурсу, фактора виробництва). Капітал, який володіє більшою продуктивною силою, продукує більший граничний продукт, а отже, більші грошові доходи в певній конкретній формі: прибутку, процента, земельної ренти, заробітної плати. Однак за кожним типом чи видом капіталу «стоїть» конкретний власник, певна особа чи персона, тому цей функціональний розподіл доходів завжди виступає і як персональний розподіл доходів, а то й як сімейний розподіл доходів, загальна характеристика яких — предмет розгляду цього, заключного, параграфа.

Характеризуючи персональний розподіл доходів, треба виходити з того, що він завжди є певним відображенням функціонального розподілу доходів, точніше, похідним, вторинним від першого, а тому персональний дохід певного суб’єкта економіки буде вищим (має бути вищим, у принципі) тоді, коли вищою є продуктивна сила того капіталу, яким він володіє. Це, з одного боку, а з іншого, його величина залежить не лише від продуктивної сили капіталу, яким володіє певна «персона», а й від маси, обсягу, величини відповідного капіталу, яким вона володіє. Очевидно, що маса капіталу, яким володіє власник конкретного людського капіталу, не можна порівняти з масою капіталу, яким володіє функціональний підприємець. Тому цілком закономірно, що та частина доходу, яка «припадає» на одного підприємця (власник функціонального чи підприємницького капіталу) значно, а то й значно більша за ту, що «припадає» на одного власника праці (робочої сили, людського капіталу, ресурсу праці).

Обидва фактори, що впливають на «розмір» персонального доходу (продуктивна сила відповідного капіталу і його обсяг), звичайно, об’єктивно зумовлені, з одного боку, а з іншого — фундаментальні, первинні, базові. Тому, якби вони впливали тільки на персональний розподіл доходів, то він був би теж об’єктивно зумовленим, таким, яким і має бути, виступав би як нормальний персональний розподіл доходів, чи як природний персональний розподіл доходів. За його умов будь-яка економічна система є справедливою, так би мовити, моральною системою. Однак, на жаль, персональний розподіл доходів не завжди є нормальним, чи природним. На фактичний (реальний, той, що має місце в певній економічній системі певного періоду часу) розподіл доходів впливають і інші фактори як економічного, так і позаекономічного характеру, що, врешті-решт, призводить до розбіжності між цими двома типами персонального розподілу доходів: фактичний розподіл доходів є не таким, як нормальний.

Які ж фактори додатково впливають на характер персонального розподілу доходів? По-перше, це такий суто економічний фактор, як стан ринку, рівень його монополізації. Якщо ринок нормально монополізований (тобто рівень монополізації відповідає рівню концентрації економічної діяльності), то і персональний розподіл доходів буде нормальним чи природним. Однак будь-який національний ринок рідко буває нормально монополізованим. Найчастіше він надмірно монополізований навіть за сильного антимонопольного законодавства. Це призводить до деформації не лише системи функціонального розподілу доходів, що ми вже відзначали в попередніх параграфах, а й системи персонального розподілу доходів. Унаслідок такої деформації ринку власники великого капіталу «отримують» більший дохід, ніж вони повинні були б «отримувати» за нормального рівня монополізації економічної діяльності.

Ще одним об’єктивним і, власне, економічним фактором, який деформує систему персонального розподілу доходів, є стан кон’юнктури на товарному і грошовому ринках. Якщо на цих ринках ціни на товари зростають (панує інфляція), а гроші знецінюються (грошова одиниця девальвує), то система персонального розподілу доходів теж деформується (як, утім, і система функціонального розподілу доходів). Як правило, вона деформується «на користь» власників великого функціонального чи підприємницького капіталу і «на шкоду» власників людського капіталу. Суттєво і теж об’єктивно зумовлено на характер персонального розподілу доходів впливає кон’юнктура на політичному ринку. Якщо до влади приходять «ліві партії», доходи зміщуються «на користь» власників людського капіталу, а коли при владі «праві партії» — «на користь» власників великого капіталу.

В епоху так званого первісного накопичення капіталу, а також у періоди великих економічних і політичних трансформацій суспільства (приміром, в Україні в 1991—2012 рр.), на характер персонального розподілу доходів (і функціонального) суттєво впливає кримінальний фактор, надзвичайно сильно деформуючи персональний розподіл доходів «на користь» власників підприємницького капіталу і «на шкоду» власників людського капіталу. За таких умов фактичний (реальний) персональний розподіл доходів є далеким від нормального, неухильно зростає «розрив» між «багатими» і «бідними» членами суспільства, між власниками підприємницького капіталу і власниками людського капіталу. Розмір такого «розриву» в суспільстві визначають співвідношенням доходів 10 % найбагатших і 10 % найбідніших членів суспільства. Розмір такого «розриву» залежить не лише від зазначених факторів, а й від розвитку економіки і суспільства загалом. У розвинених країнах цей «показник» ставить близько 10, а в слаборозвинених економіках — 20—30 і 40 разів. В Україні він теж надзвичайно великий через надзвичайно низький рівень розвитку економіки. Економіка сучасної України — це ще бідна економіка, і в ній цей показник доволі високий: сягає приблизно 40. Такий сильний «розрив» у рівнях доходів найбагатших і найбідніших верств населення України зумовлений також впливом кримінального фактора, а не лише ступенем монополізації ринку чи іншими факторами, які ми вже перелічили.

Різновидом персонального розподілу доходів є так званий сімейний розподіл, тобто розподіл доходів між домогосподар­ствами, окремими родинами чи типовими групами сімей. Із викладеного випливає, що джерелами сімейних доходів є перераховані форми доходу:

1) заробітна плата;

2) доходи від цінних паперів, таких, приміром, як акції (у формі, скажімо, дивідендів);

3) доходи від підприємницької діяльності (нормальний прибуток, приміром), доходи від оренди землі, майна тощо. Загалом сімейні доходи — це своєрідне відображення тих доходів, які формуються в процесі функціонального і персонального розподілу доходів. Інакшими вони не можуть бути.

Ці доходи теж можуть бути нормальними, чи природними, тобто об’єктивно зумовленими переліченими економічними факторами, і деформованими, ненормальними, а іноді й недостатніми (донормальними). Нормальними вони є тоді, коли негативний вплив на їх формування кримінального і монополізаційного факторів мінімізований. Для переважаючої більшості українських сімей розподіл доходів має донормальний чи недостатній характер, а лише для невеликої їх кількості (кілька процентів усього населення) він є наднормальним чи надмірним. Пояснюється це не лише надмірною монополізацією капіталу, а й дуже суттєвим впливом кримінального фактора, який в Україні перетворився на один з основних факторів розподілу доходів.

Важливо також звернути увагу на те, що частина сімейних доходів має позаринкове походження. До них слід віднести ті доходи, які у формі певних виплат чи пільг надходять у родини від держави, це, зокрема, пенсії, стипендії, безкоштовні послуги у сфері охорони здоров’я та освіти, пільги, надбавки тощо. Ці позаринкові (неринкові) джерела формування сімейних доходів виконують дві важливі функції: по-перше, вони є засобом чи методом мінімізації деформацій у функ­ціональному і персональному розподілі доходів; по-друге, вони виконують соціальну функцію вирівнювання доходів, забезпечуючи рівень доходів, не менший за так званий прожитковий мінімум.

Цей останній, згідно з сучасною економічною теорією, має дві межі: фізіологічну і соціальну, або, відповідно, прожитковий мінімум в його фізіологічній і соціальній формах — як фізіологічний прожитковий мінімум, і як соціальний прожитковий мінімум. Фізіологічний прожитковий мінімум — це той рівень доходів, який забезпечує мінімальне фізіологічне відтворення робочої сили. Інакше — це той дохід, який спрямовується на придбання найнеобхідніших предметів споживання — їжі, одягу тощо. Соціальний прожитковий мінімум — це той рівень доходів, який включає фізіологічний прожитковий мінімум і додатково до нього входять доходи, які спрямовуються на інтелектуально-духовне відтворення робочої сили.

Прийнято вважати, що персональні і сімейні доходи населення виконують кілька функцій:

• функція 1-а — вони забезпечують певний рівень життя населення, утримують його в межах, що не опускаються нижче соціального прожиткового мінімуму;

• функція 2-а — виконують мотиваційну функцію, тобто є інструментом того чи іншого рівня мотивації до певної економічної діяльності;

• функція 3-тя— формують ту чи іншу якість життя — поняття якості життя охоплює нелише умови праці, а й умови відпочинку, характер використання не лише робочого, а й вільного часу працівників.