У сучасній економічній науці (точніше, в основному напрямі цієї науки, так званому мейнстрімі) прийнято вважати, що за економічною природою заробітна плата — це вартісно-грошова форма граничного продукту праці, вона є функцією цього граничного продукту.
Так інтерпретовану заробітну плату ще називають нормальною заробітною платою, або природною заробітною платою. Інакше її можна позначити як економічну заробітну плату, або як заробітну плату в економічному значенні. Економічна, чи нормальна, заробітна плата не є лише теоретичною абстракцією, як це може здатися на перший погляд. Вона — реальний факт чи феномен будь-якої сучасної практики господарювання. За певних умов вона збігається з заробітною платою в її бухгалтерському значенні, а якщо й не збігається, то завжди є частиною (визначальною чи основною) реальної (фактичної) заробітної плати. В чистому, так би мовити, вигляді нормальна заробітна плата формується в досконалому конкурентному ринку, в якому попит і пропозиція праці на певному ринку збігаються. Тому інакше економічну (нормальну) заробітну плату можна визначити як заробітну плату, що формується за умови збігу (повного збігу) обсягів попиту і пропозиції праці на відповідному ринку. Така заробітна плата також повністю збігається з граничним продуктом праці (точніше, грошово-вартісною формою цього продукту).
Не підлягає сумніву, що за умов досконалого конкурентного ринку економічна заробітна плата в повному обсязі збігається з заробітною платою в її бухгалтерському значенні. Навіть більше — у такому досконалому конкурентному ринку заробітна плата збігається не лише з нею в її бухгалтерському значенні, а й з граничним продуктом праці.
За зазначених умов заробітна плата є такою, якою й має бути, — ані завеликою, ані замалою. Водночас формування такої заробітної плати виключає будь-яку експлуатацію найманої праці капіталом. Така експлуатація епізодично (в певні проміжки часу, в певних системах господарського порядку) виникає лише тоді, коли заробітна плата відхиляється в той чи інший бік від своєї об’єктивної економічної основи — граничного продукту праці. Досконалий конкурентний ринок виключає таке їх відхилення, а отже, виключає і будь-яку експлуатацію. Такий погляд на заробітну плату в досконалому конкурентному ринку і така її оцінка панують у сучасній економічній літературі. Їх не поділяє лише марксистська версія економічної науки, в якій помилково стверджується, що в будь-якому ринку капітал породжує експлуатацію найманої праці. Тобто марксистська версія економічної науки виходить з того, що експлуатація праці капіталом — не епізодичне явище, а суттєвий феномен чи ознака будь-якого капіталістичного розвитку. Методологічною основою такого погляду є теж хибне уявлення про те, що продуктивний характер має лише праця, чи людський капітал загалом.
Дещо інакше формується заробітна плата в недосконалому, тобто в монополізованому, ринку. В ньому теж економічною основою заробітної плати є граничний продукт праці. Однак у ньому порушується рівновага, по-перше, між заробітною платою і граничним продуктом праці і, по-друге, між економічною і бухгалтерською заробітною платою. І це тому, що в недосконалому конкурентному ринку попит на працю, як правило, менший за її пропозицію. Щоправда, в різних сферах економіки співвідношення між попитом і пропозицією праці є різним, однак загалом в економіці між ними все ж формується дисрівновага. Емпіричний і теоретичний факт порушення рівноваги між попитом і пропозицією праці підтверджується наявністю в будь-якій економіці безробіття: що вищі його показники, то значнішою загалом (в економіці загалом) є дисрівновага між попитом і пропозицією праці на користь пропозиції, тобто, як кажуть економісти, на ринку праці є негативна дисрівновага, за якої пропозиція перевищує попит на працю.
За такої негативної дисрівноваги на ринку праці реальна (фактична, бухгалтерська, ринкова тощо) заробітна плата «опускається» нижче свого нормального, чи економічного, рівня тобто нижче рівня власне нормальної заробітної плати. А це означає, що заробітна плата в бухгалтерському значенні не збігається з нормальною заробітною платою, між ними теж виникає негативна дисрівновага, засвідчуючи, що в певній системі починає виникати чи формуватися внутрішньо-системна експлуатація, за умов якої частина (більша чи менша — залежить від ступеня монополізації ринку в тій чи іншій системі господарського класу) випродукованого працею продукту і доходу «переходить» до власника матеріального капіталу, відбувається так званий первинний (ще в межах окремої економічної системи чи окремого ринку) перерозподіл доходів, причому він є невидимим, прихованим, а тому рідко аналізується в сучасній економічній літературі. Факт його формування науковці, як правило, оминають, боячись наблизитись до соціально-економічних висновків марксистської версії розвитку економічної науки (останнє, зокрема, стосується вітчизняної економічної літератури постсоціалістичного періоду її розвитку).
Утім, в окремих сферах економіки, в окремих сегментах національного ринку між попитом і пропозицією праці може тимчасово формуватися і позитивна дисрівновага, за якої попит перевищує пропозицію. За таких умов реальна (фактична) заробітна плата стає більшою за нормальну заробітну плату, а це засвідчує, що не власники матеріального капіталу частково експлуатують власників праці, а навпаки — власники матеріального капіталу починають виступати як об’єкти експлуатації (із суб’єктів експлуатації вони перетворюються на об’єкти експлуатації). Ця обставина підтверджує і те, що первинний (всередині певних систем) перерозподіл доходів відбувається в зворотному напрямі — власники матеріального капіталу втрачають певну частку випродукованого матеріальним капіталом продукту і доходу на користь власників людського капіталу. Однак на цей емпіричний факт свого роду антиексплуатації власників праці не завжди звертають увагу сучасні дослідники, або й замовчують його з певних причин.
Як для практики, так і для теорії дуже важливо з’ясувати, яку динаміку має заробітна плата, зростає вона в історичному контексті чи знижується. Однозначно відповісти на це запитання не можна. Лише в марксистській версії економічної науки однозначно стверджується, що для реальної (фактичної) заробітної плати характерна тенденція до зниження. Насправді, це не так чи не зовсім так. Заробітна плата, як не парадоксально, демонструє подвійну тенденцію — і до зниження, і до зростання. Якщо заробітну плату та її динаміку оцінювати з позицій продуктивної сили праці, то доведеться визнати, що з історичним розвитком економіки продуктивна сила праці зростає, оскільки з відомих причин підвищується загальний рівень кваліфікації робочої сили. А це водночас означає, що збільшується випродукований працею граничний продукт, що не може не викликати зростання загального рівня заробітної плати. Однак, якщо рівень і динаміку заробітної плати оцінювати з позицій власне ринкового фактора, а конкретніше, стану розвитку ринку праці, то доведеться констатувати, що монополізація ринку праці призводить до відхилення реальної (фактичної) заробітної плати від нормального рівня. А це означає, що відносно (з позицій відхилення реальної заробітної плати від її нормального рівня) заробітна плата знижується. Реальна динаміка заробітної плати залежить уже від співвідношення цих двох протилежно спрямованих тенденцій. Маємо підстави стверджувати, що в історичному контексті все ж «перемагає» перша тенденція. І цій «перемозі» сприяє поширення в сучасних розвинених економіках антимонопольного законодавства, яке економічно, юридично та адміністративно обмежує процеси монополізації ринку, в тому числі, звичайно, ринку праці. Водночас на динаміку реальної (фактичної) заробітної плати впливає монополізація пропозиції праці з боку власників праці через чи за допомогою профспілок. Профспілкова монополія впливає на динаміку заробітної плати в напрямі протилежному до напряму впливу виробничої (чи підприємницької) монополії. Механізм такого впливу є очевидним і випливає з контексту викладеного, а тому додаткової аргументації не вимагає.
Викладене логічно підводить нас до розуміння причин диференціації заробітної плати. Рівень заробітної плати в різних сферах економіки, в різних типах ринків, у різних власників людського капіталу різний. І така диференціація, з одного боку, зумовлена об’єктивно, бо різною є продуктивна сила людського капіталу, а також різним є ступінь монополізації ринку праці, а з іншого — зумовлена факторами позаекономічного характеру, зокрема, такими, як політичний та адміністративний фактори, політичний ринок і політична кон’юнктура в державі в певний період часу. Ці позаекономічні фактори, впливаючи сукупно, можуть призвести до дискримінації в рівнях заробітної плати за національною, расовою, статевою ознаками тощо. Однак їх аналіз не є предметом вивчення економічної науки, вони — об’єкт дослідження інших суспільних наук.
Відзначимо ще, що на фактичну заробітну плату впливає не лише кон’юнктура на ринку праці (характер такого впливу ми вже окреслили), а й власне товарний ринок і ринок грошей. Товарний ринок і ринок грошей впливають таким чином, що можуть знижувати (в рідкісних випадках — підвищувати) рівень заробітної плати. Це відбувається тоді, коли на товарному ринку зростають ціни на продукти, а на грошовому ринку знецінюються гроші. Внаслідок такого впливу реальна заробітна плата стає меншою за номінальну. Реальна заробітна плата — це той рівень заробітної плати чи та форма заробітної плати, які формуються за стабільного рівня як товарних цін, так і цін на гроші. А номінальна заробітна плата — це заробітна плата, яка формується за зростання (чи зниження) цін на товари і гроші. Таке зростання («здуття») цін «розкручують» інфляцію. Оскільки інфляція — закономірне явище, чи феномен, будь-якої економіки на будь-якому з етапів її розвитку, то фактично заробітна плата завжди виступає як номінальна заробітна плата, а реальна заробітна плата «ховається» за нею і становить лише якусь частину останньої. У зв’язку з цим завжди постає практична потреба визначення рівня реальної заробітної плати, тобто фактичної, чи істинної, заробітної плати, «очищеної» від впливу цінового фактора на товарному і грошовому ринках. Процедура такого визначення проста. Для цього рівень номінальної заробітної плати треба скоригувати на індекс зростання цін.
У практиці господарювання заробітна плата завжди виступає як певна ринкова (бухгалтерська) форма, рівень якої детермінується станом ринку праці. Однак для кожного конкретного власника людського капіталу вона може визначатися різними способами, з яких найтиповішими і найчастішими вживаними є два.
За першого способу ринковий рівень заробітної плати «розкладають» у часовому діапазоні і визначають ціну одного робочого дня, тижня, місяця чи навіть однієї години. Сформована (чи, точніше, «розкладена») таким чином заробітна плата формує так звану почасову заробітну плату — одну з двох найтиповіших форм заробітної плати. Почасова форма заробітної плати найчастіше застосовується в тих сферах економіки, де продуктивну силу людського капіталу важко визначити, — це так звана бюджетна сфера економіки та інші. Важливо зазначити, що базою для визначення такої заробітної плати слугує ціна одиниці часу праці.
Другий спосіб визначення заробітної плати базується на попередньому визначенні ціни одиниці продукції. Ця ціна визначається шляхом ділення ринкової ціни заробітної плати на плановий обсяг продукції, який може і повинен випродукувати носій конкретної робочої сили, власник конкретного виду праці. Таким способом сформована заробітна плата виступає вже як відрядна заробітна плата. Це друга найтиповіша форма заробітної плати.
Можна виокремити і змішані, або проміжні, форми заробітної плати, які мають ознаки і почасової, і відрядної заробітної плати.
Описані форми заробітної плати реально втілюються через, по-перше, систему посадових окладів і, по-друге, через так звану тарифну систему. В останній заробітна плата диференціюється залежно від рівня кваліфікації, тобто фактично — від рівня продуктивної сили конкретного виду людського капіталу. І система посадових окладів, і тарифна система закріплюються законодавчо і в різних економіках на різних етапах їх розвитку є різними за характером і змістом. Об’єднує їх один фундаментальний принцип, покладений в основу їх «побудови» — пряма залежність заробітної плати від продуктивної сили людського капіталу, від обсягу того граничного продукту, який здатний випродукувати конкретний людський капітал.
15.6. Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи, їх рівень, джерела та структура
У попередніх параграфах ми охарактеризували функціональний розподіл доходів, загальна суть якого зводиться до того, що доходи в тій чи іншій економіці розподіляються згідно з продуктивною силою того чи іншого капіталу (ресурсу, фактора виробництва). Капітал, який володіє більшою продуктивною силою, продукує більший граничний продукт, а отже, більші грошові доходи в певній конкретній формі: прибутку, процента, земельної ренти, заробітної плати. Однак за кожним типом чи видом капіталу «стоїть» конкретний власник, певна особа чи персона, тому цей функціональний розподіл доходів завжди виступає і як персональний розподіл доходів, а то й як сімейний розподіл доходів, загальна характеристика яких — предмет розгляду цього, заключного, параграфа.
Характеризуючи персональний розподіл доходів, треба виходити з того, що він завжди є певним відображенням функціонального розподілу доходів, точніше, похідним, вторинним від першого, а тому персональний дохід певного суб’єкта економіки буде вищим (має бути вищим, у принципі) тоді, коли вищою є продуктивна сила того капіталу, яким він володіє. Це, з одного боку, а з іншого, його величина залежить не лише від продуктивної сили капіталу, яким володіє певна «персона», а й від маси, обсягу, величини відповідного капіталу, яким вона володіє. Очевидно, що маса капіталу, яким володіє власник конкретного людського капіталу, не можна порівняти з масою капіталу, яким володіє функціональний підприємець. Тому цілком закономірно, що та частина доходу, яка «припадає» на одного підприємця (власник функціонального чи підприємницького капіталу) значно, а то й значно більша за ту, що «припадає» на одного власника праці (робочої сили, людського капіталу, ресурсу праці).
Обидва фактори, що впливають на «розмір» персонального доходу (продуктивна сила відповідного капіталу і його обсяг), звичайно, об’єктивно зумовлені, з одного боку, а з іншого — фундаментальні, первинні, базові. Тому, якби вони впливали тільки на персональний розподіл доходів, то він був би теж об’єктивно зумовленим, таким, яким і має бути, виступав би як нормальний персональний розподіл доходів, чи як природний персональний розподіл доходів. За його умов будь-яка економічна система є справедливою, так би мовити, моральною системою. Однак, на жаль, персональний розподіл доходів не завжди є нормальним, чи природним. На фактичний (реальний, той, що має місце в певній економічній системі певного періоду часу) розподіл доходів впливають і інші фактори як економічного, так і позаекономічного характеру, що, врешті-решт, призводить до розбіжності між цими двома типами персонального розподілу доходів: фактичний розподіл доходів є не таким, як нормальний.
Які ж фактори додатково впливають на характер персонального розподілу доходів? По-перше, це такий суто економічний фактор, як стан ринку, рівень його монополізації. Якщо ринок нормально монополізований (тобто рівень монополізації відповідає рівню концентрації економічної діяльності), то і персональний розподіл доходів буде нормальним чи природним. Однак будь-який національний ринок рідко буває нормально монополізованим. Найчастіше він надмірно монополізований навіть за сильного антимонопольного законодавства. Це призводить до деформації не лише системи функціонального розподілу доходів, що ми вже відзначали в попередніх параграфах, а й системи персонального розподілу доходів. Унаслідок такої деформації ринку власники великого капіталу «отримують» більший дохід, ніж вони повинні були б «отримувати» за нормального рівня монополізації економічної діяльності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економiчних знань» автора Павленко А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва“ на сторінці 62. Приємного читання.
