Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Глава 16. Суспільне відтворення умов економічної діяльності та соціального життя людини

16.1. Сутність, види і типи суспільного відтворення. Інноваційна модель відтворення.

16.2. Основні показники результатів суспільного відтворення. Валовий внутрішній продукт і національний дохід, їх призначення.

16.3. Система національних рахунків та її функції щодо визначення результатів суспільного виробництва.

16.4. Поняття додана вартість та виключення повторного рахунку при обчисленні результатів суспільного виробництва.

16.5. Національне багатство та його структура. Проблеми розширеного відтворення національного багатства.

16.1. Сутність, види і типи суспільного відтворення. Інноваційна модель відтворення

Суспільство не може перестати споживати, тому воно не може перестати виробляти. Виробництво є безперервним процесом. Виробництво яке постійно повторюється являє собою відтворення. Відтворення — це абстрактне визначення безперервного процесу виробництва. Більш конкретно цей процес можна зрозуміти, розглянувши його типи. Виходячи з обсягів виробництва, розрізняють два типи відтворення — просте, яке характеризується повторенням виробництва з року в рік у незмінному масштабі, і розширене, яке характеризується повторенням виробництва у зростаючому масштабі.

При простому відтворенні увесь прибуток використовується на цілі особистого споживання виробника, під яким розуміються підприємець і власник засобів виробництва. Особисте споживання підприємців і власників засобів виробництва необхідно відрізняти від особистого споживання найманих працівників. Перш за все мова йде про різні за якістю і, відповідно, за вартістю предмети споживання. Крім цієї, очевидної відмінності, є ще одна дуже важлива відмінність, а саме — форми доходу, за рахунок яких здійснюється особисте споживання. Особисте споживання найманих працівників здійснюється за рахунок заробітної плати, яка є частиною ви­трат виробництва. На відміну від нього, особисте споживання підприємців і власників засобів виробництва здійснюється за рахунок прибутку на капітал, отриманого понад витрати виробництва. Таким чином, у загальній масі предметів споживання, що виробляються в суспільстві, розрізняють дві частини — звичайні предмети споживання, оплачувані заробітною платою, і високоякісні предмети споживання, оплачувані прибутком. Зрозуміло, і за рахунок заробітної плати можна придбати деяку кількість високоякісних предметів споживання, точно так само як і за рахунок прибутку можна купити самі звичайні примітивні й дешеві предмети споживання. Однак для розуміння сутнісних взаємозв’язків і пропорцій відтворення, необхідно розрізняти названі два види предметів споживання за їх натурально-речовою формою, функціональним призначенням, і враховувати, якою формою доходу вони оплачуються.

Частина виручки від продажу вироблених товарів, яка залишається після виплати заробітної плати і прибутку, спрямовується на відшкодування спожитого в процесі виробництва капіталу. В результаті такого розподілу виручки виробництво може продовжуватися в незмінному масштабі.

При розширеному відтворенні на особисте споживання виробника витрачається лише частина прибутку, інша його частина направляється на збільшення функціонуючого капіталу. Перетворення прибутку в капітал називається нагромадженням капіталу, а частина прибутку, що спрямовується на розширення капіталу, називається фондом нагромадження.

Розширене відтворення з погляду усієї економіки характеризують як економічне зростання. Проте, щоб здійснилось економічне зростання, необхідно розширене відтворення індивідуальних капіталів, тобто їх нагромадження. До нагромадження підштовхує конкуренція, в умовах якої виживають ті виробники, які постійно вдосконалюють техніку, технологію, організацію праці і виробництва. Для цього їм необхідно направляти до фонду нагромадження засоби, що дозволяють здійснити закупівлі нових факторів виробницт­ва. Тому величина фонду нагромадження і ефективність його використання є найважливішими характеристиками процесу нагромадження. Величина фонду нагромадження залежить, насамперед, від прибутку, а потім, від пропорції, в якій прибуток ділиться на фонд особистого споживання виробника і фонд нагромадження.

Ступінь розширення виробництва, якого можна досягти за рахунок однієї і тієї самої суми грошей у фонді нагромадження залежить від вартості факторів виробництва. Чим вони дешевші, тим їх більше можна придбати на цю грошову суму. Крім цих, цілком очевидних обставин, необхідно враховувати ще й особливість відшкодування вартості засобів праці у міру їхнього зносу. Особливість ця полягає в тому, що вартість засобів праці протягом усього терміну служби по частинах переноситься на створювані товари і після продажу товарів повертається до виробника. Гроші, які представляють вартість зношеної частини засобів праці, до настання терміну заміни цих засобів праці, можуть використовуватися для розширення масштабів виробництва.

Розміри фонду нагромадження залежать ще й від величини авансованого капіталу. За інших рівних умов, чим більше капітал, що функціонує у виробництві, тим більше і маса прибутку. А у зв’язку з цим більше як фонд особистого споживання, так і фонд нагромадження. Це пояснює, чому країни, що досягли високого рівня економічного розвитку, можуть забезпечити високий рівень особистого споживання і одночасно збільшувати розміри нагромадження.

Нагромадження капіталу здійснюється у формі концентрації, коли розміри капіталу збільшуються за рахунок прибутку, і у формі централізації, коли розміри капіталу збільшуються за рахунок об’єднання двох або декількох індивідуальних капіталів. Характеризуючи нагромадження, необхідно розрізняти індивідуальний капітал, що належить певним фізичним чи юридичним особам, і суспільний капітал, тобто весь капітал, який здійснює виробництво в тій чи іншій країні. Концентрація характеризує зростання як індивідуального, так і всього суспільного капіталу, тобто зростання виробничих можливостей економіки. На відміну від цього, централізація характеризує зростання лише індивідуального капіталу, можливості його контролю над ринком. Розміри суспільного капіталу при централізації не змінюються.

Розширення масштабів виробництва на основі вже існуючих типів техніки, технології, організації праці та виробництва називається екстенсивним типом відтворення. Розширення масштабів виробництва на основі принципово нових, інноваційних типів техніки, технології, організації праці та виробництва називається інтенсивним типом відтворення.

Кожний окремий індивідуальний капітал пов’язаний з іншими індивідуальними капіталами системою суспільного розподілу праці. Індивідуальний капітал, який виробляє товари, повинен їх продати, отже, йому потрібні покупці. Щоб розпочати новий процес виробництва, йому необхідно придбати на ринку засоби виробництва і робочу силу. Таким чином, індивідуальний капітал, у свою чергу, стає покупцем. Таким чином, кожний індивідуальний капітал є продавцем одних товарів і покупцем інших. Внаслідок цього процес виробництва буде безперебійно тривати, якщо всі виробники зможуть продати вироблені товари та купити потрібні їм товари. Перетворення товарного капіталу в грошовий всією сукупністю індивідуальних капіталів є головною проблемою відтворення суспільного капіталу. В економічній науці пояснення цієї проблеми називається теорією реалізації. Для безперервного здійснення відтворення всі виробники повинні продати всі свої товари, знайти на ринку потрібні їм засоби виробництва і робочу силу, а всі наймані працівники, підприємці і власники повинні знайти на ринку необхідні їм предмети споживання, отже, між частинами суспільного капіталу мають установлюватися та підтримуватися відповідні співвідношення.

Перша спроба знайти ці співвідношення між частинами усієї маси товарів, вироблених за рік, тобто сукупним продуктом суспільства, була здійснена французьким економістом фізіократом Ф. Кене у праці «Економічна таблиця» (1758). Пізніше до цієї проблеми зверталися класики політичної економії — А. Сміт (1776), С. Сісмонді (1819). Найскладнішою частиною теорії реалізації є відділення капіталу суспільства від доходів суспільства. Пов’язане це з тим, що у процесі кругообороту капіталу капітал одних суб’єктів стає доходом інших суб’єктів. Виходячи з цього, представники класичної політичної економії вважали увесь сукупний продукт суспільства доходом. Проте відділення доходу від капіталу необхідно для розуміння обсягів та структури сукупного попиту суспільства. Вирішення цієї проблеми запропонував К. Маркс (1885), поділивши усю сукупність товарів, вироблених усіма індивідуальними капіталами, на засоби виробництва і предмети споживання. Засоби виробництва об’єднують засоби та предмети праці, тобто товари, які призначені для здійснення виробничої діяльності. Сьогодні ці товари частіше називають інвестиційними товарами. Предмети споживання об’єднують товари, які призначені для задоволення особистих потреб людини, не пов’язаних з процесом праці. У найбільш загальному уявленні виробництво створює необхідні речі для особистого споживання людей. Проте умовою здійснення виробництва є наявність знарядь праці, сировини, матеріалів. Попит на такі ресурси виробництва завжди є похідним від попиту на споживчі товари, які створюються за допомогою цих засобів виробництва. Саме тому для безперебійного здійс­нення суспільного виробництва необхідно існування сфери, яка виробляє інвестиційні товари, а також необхідно підтримувати певні співвідношення між виробництвом інвестиційних та споживчих товарів.

Для безперервного продовження процесу виробництва у незмінному масштабі необхідно: виробникам як інвестиційних, так і споживчих товарів відшкодувати спожитий капітал, найманим працівникам — перетворити грошову заробітну плату в звичайні предмети споживання, а власникам і підприємцям — перетворити свій грошовий прибуток у високоякісні предмети споживання.