Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Існування ренти в аграрному секторі економіки модифікує і ціну (вартість) землі чи земельного капіталу. І модифікує таким чином, що рента стає складовою ринкової ціни землі, яка теж формується за особливих умов. Особливі умови функціонування ринку землі породжуються фактором обмеженості землі як особливого ресурсу підприємницької діяльності. А це означає, що пропозиція землі на ринку відповідного типу є, по-перше, незмінною за обсягом (землі є стільки, скільки є, і не може бути ні менше, ні більше), по-друге, вона у зв’язку із викладеним завжди (або майже завжди) менша за попит на неї, що з об’єктивною необхідністю піднімає ціну (вартість) землі понад її рівноважний (нормальний, природний) рівень. Практично це означає, що при купівлі-продажу землі ми повинні враховувати «розмір» ренти, яку вона продукує чи здатна продукувати. Отже, ціну землі можна розглядати як так звану капіталізовану ренту, тобто ціна землі за величиною буде рівною тому капіталу, який здатний приносити дохід і в межах обсягу земельної ренти. Якщо рента велика, то і ціна землі буде високою, і навпаки.

Завершуючи цей пункт теми, відзначимо, що рента диференціюється, вона є різною за обсягом за умов використання різного за продуктивністю земельного капіталу. На її величину додатково впливають такі два фактори як природна родючість землі й економічна родючість землі. Природна родючість землі — це її здатність «приносити» більший урожай завдяки кращим природно-кліматичним умовам. На основі диференціації природної родючості землі (на різних землях, за різних природно-кліматичних умов вона різна) формується такий особливий різновид (чи форма) ренти, як диференціальна рента першого типу. Вона також є результатом продуктивної сили землі, але з боку такої її властивості, як природна родючість. Економічна родючість землі — це її здатність приносити більший урожай через додаткові вкладення реального капіталу в неї. Вона породжує такий різновид ренти, як диференціальна рента другого типу. Механізм формування цих двох типів земельної ренти такий: на кращих за економічною чи природною родючістю землях формується додатковий граничний продукт — той продукт, який виступає як надлишок над нормальним граничним продуктом, і слугує економічною основою особливого типу доходу, в цьому випадку — земельної ренти диференціального типу. Механізм формування диференціальної ренти детально описаний фундатором так званої пролетарської політичної економії К. Марксом. Щоправда, нормальну земельну ренту він називав інакше — абсолютною земельною рентою і теж розглядав її як функцію людського капіталу (зокрема, живої праці), що можна оцінити як теоретичну помилку. Нормальна земельна рента (або за термінологією К. Маркса, абсолютна земельна рента) — це функція земельного капіталу, а не людського, як стверджував К. Маркс, і в досконалому конкурентному ринку вона збігається з граничним продуктом землі. Хоча в недосконалому конкурентному ринку може бути і більшою від нього, що свідчить про перерозподіл доходів між аграрним і неаграрним секторами економіки на користь першого.

Ще одним різновидом ренти є так звана монопольна рента, яка може формуватися в будь-якому (не лише в аграрному) секторі економіки за умов недосконалої конкуренції, тобто в системі недосконалого конкурентного ринку. Для її формування достатньо, щоб попит на певні продукти чи товари стабільно перевищував їх пропозицію. За таких умов грошовий дохід (точніше, підприємницький дохід) буде більшим за сукупний граничний продукт усіх типів капіталу, що свідчитиме про те, що фірми монопольного сектору економіки вже починають експлуатувати всі інші фірми, які знаходяться поза цим сектором. Така монопольна рента виступає як економічне, чи матеріальне, втілення міжсистемної експлуатації, природу якої почав досліджувати ще фундатор пролетарської політекономії К. Маркс, однак інтерпретував її неправильно, оскільки помилково виходив з того, що єдиним продуктивним капіталом є лише людський капітал (праця), що, як було доведено сучасною економічною наукою, не так чи не зовсім так. Будь-який капітал за своїм характером є продуктивним і навіть такий, як екологічний капітал, різновидом якого і є аналізований нами тут, у цьому пара­графі, «земельний капітал».

15.5. Заробітна плата, її сутність, форми та функції

Ще однією формою доходу є заробітна плата. До складу підприємницького доходу вона не входить, перебуває поза його межами. В реальній практиці господарювання заробітна плата визначається як різниця між валовим грошовим доходом фірм і сумою підприємницького доходу та витрат капіталу (так званими матеріальними витратами).

Інакше заробітну плату можна визначити як частину доходу, яку присвоює власник такого капіталу, як людський капітал. Цілком очевидно (в системі функціональної теорії розподілу доходів, звичайно), що вона є функцією цього людського капіталу, останній продукує певну (і відповідну) частку граничного продукту, який простіше можна назвати граничним продуктом праці, цей продукт і визначає (повинен визначати) рівень заробітної плати як особливої форми доходу. Коротше кажучи, заробітна плата — це дохід, який продукує людський капітал, тобто праця.

Як особливу форму грошового доходу суб’єктів економіки заробітну плату в економічній теорії (теоретичному економічному аналізі) теж можна розглядати двобічно: по-перше, з точки зору її економічної природи, тобто як заробітну плату в її економічному значенні (економічна заробітна плата) і, по-друге, з точки зору того, як вона реально формується і виступає в практиці господарювання, тобто як заробітну плату в її бухгалтерському значенні, або як власне бухгалтерську заробітну плату.

У сучасній економічній науці (точніше, в основному напрямі цієї науки, так званому мейнстрімі) прийнято вважати, що за економічною природою заробітна плата — це вартісно-грошова форма граничного продукту праці, вона є функцією цього граничного продукту.

Так інтерпретовану заробітну плату ще називають нормальною заробітною платою, або природною заробітною платою. Інакше її можна позначити як економічну заробітну плату, або як заробітну плату в економічному значенні. Економічна, чи нормальна, заробітна плата не є лише теоретичною абстракцією, як це може здатися на перший погляд. Вона — реальний факт чи феномен будь-якої сучасної практики господарювання. За певних умов вона збігається з заробітною платою в її бухгалтерському значенні, а якщо й не збігається, то завжди є частиною (визначальною чи основною) реальної (фактичної) заробітної плати. В чистому, так би мовити, вигляді нормальна заробітна плата формується в досконалому конкурентному ринку, в якому попит і пропозиція праці на певному ринку збігаються. Тому інакше економічну (нормальну) заробітну плату можна визначити як заробітну плату, що формується за умови збігу (повного збігу) обсягів попиту і пропозиції праці на відповідному ринку. Така заробітна плата також повністю збігається з граничним продуктом праці (точніше, грошово-вартісною формою цього продукту).

Не підлягає сумніву, що за умов досконалого конкурентного ринку економічна заробітна плата в повному обсязі збігається з заробітною платою в її бухгалтерському значенні. Навіть більше — у такому досконалому конкурентному ринку заробітна плата збігається не лише з нею в її бухгалтерському значенні, а й з граничним продуктом праці.

За зазначених умов заробітна плата є такою, якою й має бути, — ані завеликою, ані замалою. Водночас формування такої заробітної плати виключає будь-яку експлуатацію найманої праці капіталом. Така експлуатація епізодично (в певні проміжки часу, в певних системах господарського порядку) виникає лише тоді, коли заробітна плата відхиляється в той чи інший бік від своєї об’єктивної економічної основи — граничного продукту праці. Досконалий конкурентний ринок виключає таке їх відхилення, а отже, виключає і будь-яку експлуатацію. Такий погляд на заробітну плату в досконалому конкурентному ринку і така її оцінка панують у сучасній економічній літературі. Їх не поділяє лише марксистська версія економічної науки, в якій помилково стверджується, що в будь-якому ринку капітал породжує експлуатацію найманої праці. Тобто марксист­ська версія економічної науки виходить з того, що експлуатація праці капіталом — не епізодичне явище, а суттєвий феномен чи ознака будь-якого капіталістичного розвитку. Методологічною основою такого погляду є теж хибне уявлення про те, що продуктивний характер має лише праця, чи людський капітал загалом.

Дещо інакше формується заробітна плата в недосконалому, тобто в монополізованому, ринку. В ньому теж економічною основою заробітної плати є граничний продукт праці. Однак у ньому порушується рівновага, по-перше, між заробітною платою і граничним продуктом праці і, по-друге, між економічною і бухгалтерською заробітною платою. І це тому, що в недосконалому конкурентному ринку попит на працю, як правило, менший за її пропозицію. Щоправда, в різних сферах економіки співвідношення між попитом і пропозицією праці є різним, однак загалом в економіці між ними все ж формується дисрівновага. Емпіричний і теоретичний факт порушення рівноваги між попитом і пропозицією праці підтверджується наявністю в будь-якій економіці безробіття: що вищі його показники, то значнішою загалом (в економіці загалом) є дисрівновага між попитом і пропозицією праці на користь пропозиції, тобто, як кажуть економісти, на ринку праці є негативна дисрівновага, за якої пропозиція перевищує попит на працю.

За такої негативної дисрівноваги на ринку праці реальна (фактична, бухгалтерська, ринкова тощо) заробітна плата «опускається» нижче свого нормального, чи економічного, рівня тобто нижче рівня власне нормальної заробітної плати. А це означає, що заробітна плата в бухгалтерському значенні не збігається з нормальною заробітною платою, між ними теж виникає негативна дисрівновага, засвідчуючи, що в певній системі починає виникати чи формуватися внутрішньо-системна експлуатація, за умов якої частина (більша чи менша — залежить від ступеня монополізації ринку в тій чи іншій системі господарського класу) випродукованого працею продукту і доходу «переходить» до власника матеріального капіталу, відбувається так званий первинний (ще в межах окремої економічної системи чи окремого ринку) перерозподіл доходів, причому він є невидимим, прихованим, а тому рідко аналізується в сучасній економічній літературі. Факт його формування науковці, як правило, оминають, боячись наблизитись до соціально-економічних висновків марксистської версії розвитку економічної науки (останнє, зокрема, стосується вітчизняної економічної літератури постсоціалістичного періоду її розвитку).

Утім, в окремих сферах економіки, в окремих сегментах національного ринку між попитом і пропозицією праці може тимчасово формуватися і позитивна дисрівновага, за якої попит перевищує пропозицію. За таких умов реальна (фактична) заробітна плата стає більшою за нормальну заробітну плату, а це засвідчує, що не власники матеріального капіталу частково експлуатують власників праці, а навпаки — власники матеріального капіталу починають виступати як об’єкти експлуатації (із суб’єктів експлуатації вони перетворюються на об’єкти експлуатації). Ця обставина підтверджує і те, що первинний (всередині певних систем) перерозподіл доходів відбувається в зворотному напрямі — власники матеріального капіталу втрачають певну частку випродукованого матеріальним капіталом продукту і доходу на користь власників людського капіталу. Однак на цей емпіричний факт свого роду антиексплуатації власників праці не завжди звертають увагу сучасні дослідники, або й замовчують його з певних причин.

Як для практики, так і для теорії дуже важливо з’ясувати, яку динаміку має заробітна плата, зростає вона в історичному контексті чи знижується. Однозначно відповісти на це запитання не можна. Лише в марксистській версії економічної науки однозначно стверджується, що для реальної (фактичної) заробітної плати характерна тенденція до зниження. Насправді, це не так чи не зовсім так. Заробітна плата, як не парадоксально, демонструє подвійну тенденцію — і до зниження, і до зростання. Якщо заробітну плату та її динаміку оцінювати з позицій продуктивної сили праці, то доведеться визнати, що з історичним розвитком економіки продуктивна сила праці зростає, оскільки з відомих причин підвищується загальний рівень кваліфікації робочої сили. А це водночас означає, що збільшується випродукований працею граничний продукт, що не може не викликати зростання загального рівня заробітної плати. Однак, якщо рівень і динаміку заробітної плати оцінювати з позицій власне ринкового фактора, а конкретніше, стану розвитку ринку праці, то доведеться констатувати, що монополізація ринку праці призводить до відхилення реальної (фактичної) заробітної плати від нормального рівня. А це означає, що відносно (з позицій відхилення реальної заробітної плати від її нормального рівня) заробітна плата знижується. Реальна динаміка заробітної плати залежить уже від співвідношення цих двох протилежно спрямованих тенденцій. Маємо підстави стверджувати, що в історичному контексті все ж «перемагає» перша тенденція. І цій «перемозі» сприяє поширення в сучасних розвинених економіках антимонопольного законодавства, яке економічно, юридично та адміністративно обмежує процеси монополізації ринку, в тому числі, звичайно, ринку праці. Водночас на динаміку реальної (фактичної) заробітної плати впливає монополізація пропозиції праці з боку власників праці через чи за допомогою профспілок. Профспілкова монополія впливає на динаміку заробітної плати в напрямі протилежному до напряму впливу виробничої (чи підприємницької) монополії. Механізм такого впливу є очевидним і випливає з контексту викладеного, а тому додаткової аргументації не вимагає.

Викладене логічно підводить нас до розуміння причин диференціації заробітної плати. Рівень заробітної плати в різних сферах економіки, в різних типах ринків, у різних власників людського капіталу різний. І така диференціація, з одного боку, зумовлена об’єктивно, бо різною є продуктивна сила люд­ського капіталу, а також різним є ступінь монополізації ринку праці, а з іншого — зумовлена факторами позаекономічного характеру, зокрема, такими, як політичний та адміністративний фактори, політичний ринок і політична кон’юнктура в державі в певний період часу. Ці позаекономічні фактори, впливаючи сукупно, можуть призвести до дискримінації в рівнях заробітної плати за національною, расовою, статевою ознаками тощо. Однак їх аналіз не є предметом вивчення економічної науки, вони — об’єкт дослідження інших суспільних наук.

Відзначимо ще, що на фактичну заробітну плату впливає не лише кон’юнктура на ринку праці (характер такого впливу ми вже окреслили), а й власне товарний ринок і ринок грошей. Товарний ринок і ринок грошей впливають таким чином, що можуть знижувати (в рідкісних випадках — підвищувати) рівень заробітної плати. Це відбувається тоді, коли на товарному ринку зростають ціни на продукти, а на грошовому ринку знецінюються гроші. Внаслідок такого впливу реальна заробітна плата стає меншою за номінальну. Реальна заробітна плата — це той рівень заробітної плати чи та форма заробітної плати, які формуються за стабільного рівня як товарних цін, так і цін на гроші. А номінальна заробітна плата — це заробітна плата, яка формується за зростання (чи зниження) цін на товари і гроші. Таке зростання («здуття») цін «розкручують» інфляцію. Оскільки інфляція — закономірне явище, чи феномен, будь-якої економіки на будь-якому з етапів її розвитку, то фактично заробітна плата завжди виступає як номінальна заробітна плата, а реальна заробітна плата «ховається» за нею і становить лише якусь частину останньої. У зв’язку з цим завжди постає практична потреба визначення рівня реальної заробітної плати, тобто фактичної, чи істинної, заробітної плати, «очищеної» від впливу цінового фактора на товарному і грошовому ринках. Процедура такого визначення проста. Для цього рівень номінальної заробітної плати треба скоригувати на індекс зростання цін.

У практиці господарювання заробітна плата завжди виступає як певна ринкова (бухгалтерська) форма, рівень якої детермінується станом ринку праці. Однак для кожного конкретного власника людського капіталу вона може визначатися різними способами, з яких найтиповішими і найчастішими вживаними є два.

За першого способу ринковий рівень заробітної плати «розкладають» у часовому діапазоні і визначають ціну одного робочого дня, тижня, місяця чи навіть однієї години. Сформована (чи, точніше, «розкладена») таким чином заробітна плата формує так звану почасову заробітну плату — одну з двох найтиповіших форм заробітної плати. Почасова форма заробітної плати найчастіше застосовується в тих сферах економіки, де продуктивну силу людського капіталу важко визначити, — це так звана бюджетна сфера економіки та інші. Важливо зазначити, що базою для визначення такої заробітної плати слугує ціна одиниці часу праці.

Другий спосіб визначення заробітної плати базується на попередньому визначенні ціни одиниці продукції. Ця ціна ви­значається шляхом ділення ринкової ціни заробітної плати на плановий обсяг продукції, який може і повинен випродукувати носій конкретної робочої сили, власник конкретного виду праці. Таким способом сформована заробітна плата виступає вже як відрядна заробітна плата. Це друга найтиповіша форма заробітної плати.