Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Перш ніж безпосередньо перейти до характеристики і з’ясу­вання основного закону розподілу доходів в економічній системі ринкового типу, з’ясуємо, що собою представляють економічні доходи, якою є їх економічна природа. Без зайвого філософствування спробуємо «вхопити» суть проблеми, тобто визначити, якою вона є реально в практиці господарювання (що й характерно для західного економіксу, на відміну від марксистської економічної теорії, яка завжди тяжіла до надмірного, а то й спотвореного «проникнення» в так звану економічну природу досліджуваних економічних явищ чи процесів). По-перше, економічний дохід — це завжди грошовий дохід (він тому й економічний, що виступає як грошовий); по-друге, це та сума грошей (яку інакше можна позначити як валовий виторг), яку продавець (виробник) отримує від споживача (покупця) внаслідок реалізації на ринку виробленої продукції. Водночас грошовий дохід — це та сума грошей (теж сума грошей), яку споживач отримує від виробника за реалізовані ним ресурси, тобто виробнику (продавцю) продукти «приносять» певний грошовий дохід, а споживачу — ресурси. Зрозуміло, в цьому випадку виробники і споживачі «міняються» місцями, і їх доходи — це плата за ті ресурси, якими вони володіють, які вони реалізують на ринку. Інакше кажучи, будь-який власник ресурсів своє право власності, юридичне за формою, та економічне за суттю, реалізує в певній формі доходу. Залежно від того, яким ресурсом він володіє, він привласнює дохід у певній формі. Тому, щоб логічно і послідовно перейти до характеристики основних форм доходу, спочатку класифікуємо ресурси, точніше, економічні ресурси, що завжди обмежені і тому завжди мають певну ціну, яка й слугуватиме інструментом формування доходу певної форми.

Економічні ресурси, як ми вже відзначили, бувають різними, вони такі ж різноманітні, як і продукти (власне, те, що для одного суб’єкта економіки і ринку є продуктом, для іншого є ресурсом). Однак їх усе ж можна згрупувати і поділити на види чи типи. Така класифікація допоможе визначити основні форми грошового доходу, а також з’ясувати їх природу, тобто те, чим вони є за своєю економічною природою (за формою — це лише певні суми грошей за реалізовані ресурси чи продукти). Якщо така класифікація ресурсів буде повною, то вона уможливить таку саму повну класифікацію доходів, що логічно наблизить нас до з’ясування основного принципу, чи основного закону, розподілу доходів в економічній системі ринкового типу. Укрупнених і агрегованих типів ресурсів небагато, не більше 5—6.

Схема відображає універсальну типологізацію економічних ресурсів, які зводяться до відповідного капіталу, який становить матеріально-економічну основу будь-яких систем (жодна система не може успішно функціонувати без капіталу, тобто можна стверджувати, що економічна система конкретного типу зводиться до капіталу: економічна система — це відповідний капітал, а капітал — це відповідна економічна система).

Коротко охарактеризуємо кожен тип економічних ресурсів.

Тип 1-й — реальний капітал — втілюється в таких елементах основних і оборотних фондів, або основного та оборотного капіталу, як будівлі, корпуси, машини, устаткування, матеріали, сировина, напівфабрикати тощо. Відмінності між основним і оборотним капіталом ми тут не будемо аналізувати, оскільки це не стосується проблеми формування, розподілу і перерозподілу доходів, що є основним предметом розгляду цієї теми.

Тип 2-й — грошовий капітал, або, як його інакше називають у сучасній економічній літературі (особливо марксистського спрямування), формальний капітал. Його ще називають фінансовим капіталом, хоча в такому значенні він має дещо ширший зміст, ніж грошовий капітал, бо містить у своєму складі, окрім останнього, цінні папери найрізноманітніших видів. Детальний аналіз грошового, чи формального, капіталу ви знайдете в наступних розділах цього підручника. Тут він для нас є важливим у тому сенсі, що бере участь у розподілі доходів і на своїй основі формує певний тип (форму, вид) цих доходів. Тому формальний капітал ми розглядатимемо лише як позичковий капітал, тобто як капітал, який один суб’єкт господарювання віддає в позику іншому за певну плату, що й формує один із типів грошових доходів — позичковий процент.

Тип 3-й — людський капітал, або праця чи, згідно з марк­систською інтерпретацією, робоча сила. Цей капітал теж слід розуміти як такий, що продукує певну частину як продукту, так і доходу, тобто формує дохід у певній формі, беручи таким чином участь у розподілі доходів узагалі. Додамо, що цей людський капітал у марксистській версії економічної науки розглядається як єдиний тип капіталу, спроможний продукувати як продукт, так і дохід. Усі інші види капіталу, згідно з марксистською теорією, лише беруть участь у перерозподілі доходу, не продукуючи його. В сучасній економічній науці ця точка зору вважається хибною, а будь-який капітал ви­знається продуктивним (таким, що здатний продукувати як продукт, так і дохід). Інша справа, що частка певного виду капіталу в продукуванні продуктів і доходів є різною і залежно від того, якою вона є, здійснюється розподіл доходів у системі ринкового типу.

Тип 4-й — підприємницький капітал — це сукупність підприємницьких здібностей власників реального чи грошового капіталу, що теж мають продуктивний характер і здатні продукувати як певну частину продукту, так і певну частину доходу. Однак у марксистській версії економічної науки цей різновид капіталу не лише не виокремлюється як вид чи форма капіталу, а й заперечується його продуктивна сила.

Тип 5-й — земельний капітал, частіше його називають земельним ресурсом чи власне землею. Цей капітал теж може бути різним за продуктивною силою і тому здатний продукувати різний за величиною і за характером продукт чи дохід. У марксистській версії економічної науки здатність цього земельного капіталу бути продуктивною силою теж заперечується: він нібито бере участь у перерозподілі доходів, але не здатний продукувати їх. Єдиним джерелом доходів (як і продуктів), згідно з марксистською версією економічної науки, є праця, та й то лише так звана жива праця, яка нібито є єдиним фактором продукування як продукту, так і доходу, — інші фактори лише беруть участь у перерозподілі доходів. Як ми вже відзначали, така точка зору є хибною або вкрай обмеженою. Сучасна теорія розподілу доходів із неї не виходить і на неї не спирається. Який же основний принцип покладено в основу сучасної теорії розподілу доходів, ми з’ясуємо пізніше.

Тип 6-й — інший капітал, тобто капітал, не охоплений описаними п’ятьма типами капіталу. Це, приміром, інтелектуальний капітал, надекономічний чи доекономічний капітал (екологічний, з одного боку, і суспільно-політичний та соціальний — з іншого). До цього типу капіталу ми віднесли усі інші фактори чи ресурси виробництва, що здатні виступати продуктивною силою і теж беруть участь у розподілі доходів.

Сучасна (і загальновизнана, або визнана усіма, окрім, звичайно, марксистської, версіями економічної науки) тео­рія розподілу доходів виходить із трьох фундаментальних засад:

1) будь-який ресурс виробництва (будь-який капітал) бере участь у продукуванні як продукту, так і доходу;

2) за кожним ресурсом «стоїть» певний власник, який і реалізує своє право власності через певну частку і форму доходу;

3) частка кожного ресурсу (капіталу) в продукуванні доходу є такою, якою вона є в продукуванні продукту, тобто власник певного ресурсу (капіталу) привласнює дохід у тій частці, в якій відповідний фактор продукує продукт, внаслідок чого такий дохід набуває відповідної форми і відповідного термінологічного позначення.

Ці три засади покладені в основу сучасної функціональної теорії розподілу доходів, яка є, як ми вже зазначали, майже загальновизнаною.

Основною ідеєю, покладеною в основу сучасної теорії розподілу доходів, є та, що власник певного ресурсу (капіталу) повинен привласнювати дохід у тій частині (частці), в якій той фактор (ресурс, капітал), яким він володіє, продукує продукт. Отже, щоб кількісно визначити величину того чи іншого доходу, який повинен належати певному ресурсу (власнику ресурсу), треба насамперед знати ринкову вартість (загальну ринкову вартість, яка вже залежить від відповідної ринкової ціни) того чи іншого ресурсу (капіталу) і його частку в продукуванні продукту чи загального грошового доходу.

Частка капіталу в продукуванні продукту чи доходу інакше може бути представлена як граничний продукт від певного капіталу. Цей граничний продукт вказує, скільки одиниць певного продукту здатна випродукувати одна одиниця капіталу певного виду (типу). Якщо умовно прийняти, що певний власник є власником усіх ресурсів (а таким є найбільш агрегований умовний власник в економіці загалом), то тоді дохід, який він випродукує, може бути обчислений за такою простою формулою, яка з математичного боку є нічим іншим, як відомим правилом Ейлера (читачам, які «призабули» математику, нагадаємо, що, згідно з цим правилом, будь-яка лінійна функція може бути представлена як сума добутків змінних на їх часткові похідні).

Така економічна інтерпретація граничного продукту як част­ки певного ресурсу в продукуванні загального доходу дуже точно розкриває зміст і суть функціональної теорії розподілу доходів у ринковій економіці, згідно з якою власник кожного ресурсу (капіталу) привласнює дохід у тій формі і, що головне, частці, в якій цей ресурс продукує продукт. Ці частки (част­ка продукту і частка доходу) між собою повинні збігатися. Якщо такий збіг має місце фактично в реальній економіці, то економіку можна вважати економічно справедливою, так би мовити, моральною. У противному разі принцип економічної справедливості порушується і економіка починає виступати, з одного боку, як деформована, а з іншого — як економічно несправедлива.

15.2. Підприємницький дохід і прибуток підприємства

В аналізі конкретних форм доходів треба виходити з того емпіричного факту, що процеси їх формування і зміни будуть різнитися залежно від того, займаються чи не займаються власники певних ресурсів (певного капіталу) підприємницькою діяльністю. З цих позицій доцільно виокремити два типи власників ресурсів. Окремий тип становлять власники такого специфічного ресурсу, як підприємницькі здібності. Вони отримують дохід у такій особливій формі, як нормальний прибуток, що ми вже відзначили.