Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Основи економiчних знань

Антагоністичні суперечності характеризуються наявністю непримиренних інтересів різних соціальних класів і груп населення. Вони часто розв’язуються насильницьким шляхом: революції, війни. Як свідчить історичний досвід, насильницький шлях розв’язування суперечностей пов’язаний із великими людськими жертвами і руйнуваннями виробничої і соціальної інфраструктури. Щоб не допустити такого, органи державного управління повинні своєчасно їх фіксувати у момент зародження і вживати відповідні заходи до їх розв’язування, наприклад, за рахунок посилення соціальної спрямованості економіки, зміни порядку розподілу і перерозподілу суспільного продукту тощо.

Головна особливість неантагоністичних суперечностей полягає в тому, що за ними не стоять непримиренні інтереси різних соціальних класів і груп населення. Вони постійно виникають на всіх стадіях життєвого циклу економічних систем і є рушійними силами їх розвитку. Наприклад, до таких суперечностей відносяться періодично виникаючі суперечності між рівнем розвитку продуктивних сил та існуючими стосунками власності, які є основою соціально-економічних відносин. Для їх своєчасного розв’язування органи державного управління коригують відповідні юридичні нормативні документи. Проте несвоєчасно розв’язувані неантагоністичні суперечності можуть поступово перерости в антагоністичні.

Необхідно також враховувати, що при кожній зміні економічної системи може бути свій набір основних факторів. Під фактором у даному контексті розуміють рушійну силу економічних, виробничих процесів, що здійснює вплив на ефективність господарської діяльності.

Наприклад, основними факторами переходу від первіснообщинної економічної системи до рабовласницької спочатку були: поява приватної експлуататорської власності разом з общинною (суспільною), а також здійснення першого суспільного розподілу праці за рахунок відділення пастушачих племен від землероб­ських, що сприяло зростанню продуктивності праці. Це дозволило окремим членам общини швидко збагачуватися, розвивати товарне виробництво. Потім їх представники перетворилися на великих рабо­власників та опинилися в органах державного управління і активізували цей перехід.

Як основні фактори переходу від рабовласницької до фео­дальної економічної системи були поява приватної феодальної експлуататорської власності на землю, а також здійснення другого суспільного розподілу праці за рахунок створення ремісництва та розвитку міст. У ремісників вже існувала приватна власність на засоби праці, обсяги якої поступово збільшувалися. Це супроводжувалося і збільшенням кількості власників приватних підприємств та сприяло подальшому прискоренню розвитку засобів праці і товарного виробництва.

Випереджальний розвиток продуктивних сил у порівнянні з рабовласницькими економічними відносинами створив суперечності між ними та став головним фактором переходу до феодальної економічної системи.

Феодал, на відміну від рабовласника, отримав обмежені права на кріпосного працівника. Тому у кріпосного працівника соціально-економічне становище покращилось у порівнянні з рабом, і у нього з’явилися деякі стимули до праці. Все це сприяло зростанню продуктивності праці. Подальший розвиток продуктивних сил і товарного виробництва створили суперечності з феодальними економічними відносинами. Поступово суперечності між рівнем розвитку продуктивних сил і товарного виробництва, з одного боку, і феодальними економічними відносинами набули характеру антагоністичних. Вони характеризувались наявністю непримиренних інтересів соціальних класів феодалів та буржуазії. Вона заро­джувалась зі складу заможних купців і власників приватних підприємств. В Іспанії та Італії в 20-х рр. ХVIII ст., у Франції наприкінці ХVIII ст. і деяких інших країнах сталися буржуазні революції, які закінчилися перемогою буржуазії та переходом до капіталістичної економічної системи.

Суперечності постійно виникають в усіх капіталістичних країнах. Найчастіше вони носять форму неантагоністичних, але періодично наближаються до антагоністичних. Найбільше це характерно для країн з недостатньо розвиненою соціальною спрямованістю економіки. У таких країнах економічне зростання дуже слабко впливає на зменшення питомої ваги населення, що знаходиться за межею бідності.

Особливо сильно загострюються усі суперечності під час таких масштабних криз надвиробництва, як кризи 1873—1878 рр., 1929—1932 рр. і тієї, що почалася в 2007 р. і триває вже більше чотирьох років. Криза 1873—1878 рр. почалася в Австрії і Німеччині, а потім поширилася на США і країни Латинської Америки. Через спад промислового виробництва і зростання безробіття суперечності в цих країнах між власниками засобів виробництва і працівниками різко загострилися. Органи дер­жавного управління вживали заходів для недопущення соціальних вибухів. Наприклад, у Німеччині у 1873 р. була проведена націоналізація прусських залізниць.

Криза 1929—1932 рр. почалася в США, а потім швидко поширилася на Німеччину, Францію, Великобританію та інші капіталістичні країни. Обсяги промислового виробництва в перерахованих країнах скоротилися на 46 %, 60 %, 24 %. У 1933 р. безробіття у 32 найбільш розвинених країнах зросло до 30 млн осіб, у тому числі в США до 14 млн осіб. Ця криза по суті завершилася Другою світовою війною.

У деяких випадках основним фактором зміни економічної системи виступав механізм управління. Це сталося в Німеччині в 1932 р. демократичним шляхом, а в Іспанії, Чилі і деяких інших країнах — у результаті військових пере­воротів.

Під час сучасної кризи в багатьох капіталістичних країнах загострюються суперечності між власниками засобів виробництва і працівниками; вони іноді наближаються до антагоністичних та можуть викликати соціальні вибухи.

Наприклад, акція «Захопимо Волл-стріт (Wall Street)», що почалася у вересні 2011 р. у Нью-Йорку, поширилася не лише на інші штати, але і на Англію, Італію і багато інших країн [12]. Її учасники бунтують передусім проти банкірів — основних винуватців кризи — від наслідків якої найбільше страждають не вони; впливів великого бізнесу на політику; проти безробіття і соціальної несправедливості. Наприклад, в Англії для зниження дефіциту Держбюджету зменшили фінансування університетів і в три рази підвищили плату за навчання в них. Вихід на пенсію чоловіків був збільшений до 68 років. Це викликало масові демонстрації противників таких заходів. В Італії також різко знизили фінансування університетів і наукових досліджень. У Римі на демонстрації учасників акції було більше 100 тис. осіб. Вона супроводжувалася вуличними погромами, зіткненнями з поліцією і арештами.

Дуже гострі суперечності виникають в країнах ЄС, які сильніше за інших постраждали від кризи. До таких країн відноситься Греція, Іспанія, Румунія. Багато економістів вважають, що дуже високою є вірогідність розпаду Єврозони.

У період кризи більшість кандидатів на пост президента в США, Франції та інших країнах обіцяли збільшити податки на багатих і банки, а також посилити контроль за діяльні­стю банків. Йдеться про посилення соціальної спрямованості економіки і державного управління нею.

У роботі [13, с. 54] наведено наступні ознаки існування в українській економіці досить глибоких економічних суперечно­стей, які за своїм змістом наближаються до антагоністичних:

1) глибокий спад суспільного виробництва;

2) розширення меж «тіньової» економіки;

3) суттєве зниження життєвого рівня населення;

4) надмірне розшарування суспільства на дуже багатих і бідних;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економiчних знань» автора Павленко А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення“ на сторінці 20. Приємного читання.