Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Випереджальний розвиток продуктивних сил у порівнянні з рабовласницькими економічними відносинами створив суперечності між ними та став головним фактором переходу до феодальної економічної системи.

Феодал, на відміну від рабовласника, отримав обмежені права на кріпосного працівника. Тому у кріпосного працівника соціально-економічне становище покращилось у порівнянні з рабом, і у нього з’явилися деякі стимули до праці. Все це сприяло зростанню продуктивності праці. Подальший розвиток продуктивних сил і товарного виробництва створили суперечності з феодальними економічними відносинами. Поступово суперечності між рівнем розвитку продуктивних сил і товарного виробництва, з одного боку, і феодальними економічними відносинами набули характеру антагоністичних. Вони характеризувались наявністю непримиренних інтересів соціальних класів феодалів та буржуазії. Вона заро­джувалась зі складу заможних купців і власників приватних підприємств. В Іспанії та Італії в 20-х рр. ХVIII ст., у Франції наприкінці ХVIII ст. і деяких інших країнах сталися буржуазні революції, які закінчилися перемогою буржуазії та переходом до капіталістичної економічної системи.

Суперечності постійно виникають в усіх капіталістичних країнах. Найчастіше вони носять форму неантагоністичних, але періодично наближаються до антагоністичних. Найбільше це характерно для країн з недостатньо розвиненою соціальною спрямованістю економіки. У таких країнах економічне зростання дуже слабко впливає на зменшення питомої ваги населення, що знаходиться за межею бідності.

Особливо сильно загострюються усі суперечності під час таких масштабних криз надвиробництва, як кризи 1873—1878 рр., 1929—1932 рр. і тієї, що почалася в 2007 р. і триває вже більше чотирьох років. Криза 1873—1878 рр. почалася в Австрії і Німеччині, а потім поширилася на США і країни Латинської Америки. Через спад промислового виробництва і зростання безробіття суперечності в цих країнах між власниками засобів виробництва і працівниками різко загострилися. Органи дер­жавного управління вживали заходів для недопущення соціальних вибухів. Наприклад, у Німеччині у 1873 р. була проведена націоналізація прусських залізниць.

Криза 1929—1932 рр. почалася в США, а потім швидко поширилася на Німеччину, Францію, Великобританію та інші капіталістичні країни. Обсяги промислового виробництва в перерахованих країнах скоротилися на 46 %, 60 %, 24 %. У 1933 р. безробіття у 32 найбільш розвинених країнах зросло до 30 млн осіб, у тому числі в США до 14 млн осіб. Ця криза по суті завершилася Другою світовою війною.

У деяких випадках основним фактором зміни економічної системи виступав механізм управління. Це сталося в Німеччині в 1932 р. демократичним шляхом, а в Іспанії, Чилі і деяких інших країнах — у результаті військових пере­воротів.

Під час сучасної кризи в багатьох капіталістичних країнах загострюються суперечності між власниками засобів виробництва і працівниками; вони іноді наближаються до антагоністичних та можуть викликати соціальні вибухи.

Наприклад, акція «Захопимо Волл-стріт (Wall Street)», що почалася у вересні 2011 р. у Нью-Йорку, поширилася не лише на інші штати, але і на Англію, Італію і багато інших країн [12]. Її учасники бунтують передусім проти банкірів — основних винуватців кризи — від наслідків якої найбільше страждають не вони; впливів великого бізнесу на політику; проти безробіття і соціальної несправедливості. Наприклад, в Англії для зниження дефіциту Держбюджету зменшили фінансування університетів і в три рази підвищили плату за навчання в них. Вихід на пенсію чоловіків був збільшений до 68 років. Це викликало масові демонстрації противників таких заходів. В Італії також різко знизили фінансування університетів і наукових досліджень. У Римі на демонстрації учасників акції було більше 100 тис. осіб. Вона супроводжувалася вуличними погромами, зіткненнями з поліцією і арештами.

Дуже гострі суперечності виникають в країнах ЄС, які сильніше за інших постраждали від кризи. До таких країн відноситься Греція, Іспанія, Румунія. Багато економістів вважають, що дуже високою є вірогідність розпаду Єврозони.

У період кризи більшість кандидатів на пост президента в США, Франції та інших країнах обіцяли збільшити податки на багатих і банки, а також посилити контроль за діяльні­стю банків. Йдеться про посилення соціальної спрямованості економіки і державного управління нею.

У роботі [13, с. 54] наведено наступні ознаки існування в українській економіці досить глибоких економічних суперечно­стей, які за своїм змістом наближаються до антагоністичних:

1) глибокий спад суспільного виробництва;

2) розширення меж «тіньової» економіки;

3) суттєве зниження життєвого рівня населення;

4) надмірне розшарування суспільства на дуже багатих і бідних;

5) несвоєчасна виплата заробітної плати, пенсій і стипендій;

6) регіональні, галузеві і національні страйки та маніфестації трудящих.

Був зроблений обґрунтований висновок, що оскільки законодавчий і виконавчий органи влади України дотепер не зуміли розв’язати ці суперечності, то відбувається їх подальше загострення.

Ці прояви у більшості своїй, на жаль, зберігаються досі, за винятком несвоєчасної виплати пенсій і стипендій. Більше етого, до них можна додати наявність істотних недоліків у розподілі і перерозподілі громадського продукту, слабкі результати боротьби з корупцією, з масштабними проявами низької соціальної відповідальності вітчизняних і зарубіжних підприєм­ств на ринку України. Оперативно розв’язати ці суперечності можуть тільки органи державного управління економікою країни. Своєчасне розв’язання суперечностей дозволяє прискорити економічний і соціальний прогрес у країні, підвищити якість життя населення.

6.6. Класифікація типів економічних систем та її критерії