Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

З цієї статті виходить, що позбавлення суб’єкта права власності (відчуження) може статися за його власним бажанням, наприклад у разі продажу, обміну або дарування майна, або примусово у випадках, передбачених законом. Деякі ж автори відчуження трактують як лише примусове позбавлення суб’єкта права власності.

ЦКУ визначив права приватної, державної і комунальної власності таким чином. Суб’єктами права приватної власності є фізичні і юридичні особи. Вони можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих його видів, заборонених законом. Кількість і вартість майна, яке може бути у власності фізичних і юридичних осіб, не обмежені.

У державній власності знаходиться майно, яке належить дер­жаві Україна. В інтересах держави право власності здійснюють органи державної влади, а у випадках, передбачених законом, і інші суб’єкти.

До комунальної власності відноситься майно, яке належить територіальному суспільству. Управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальне суспільство й утворені ним органи місцевого самоврядування [6].

---

6.4. Відносини власності, їх вплив на характер та спрямованість функціонування і розвитку економічних систем

---

Характер соціально-економічних відносин у процесі суспільного виробництва сильно залежить від пануючої форми власності на засоби виробництва, а отже і на його продукт. Тому соціально-економічні відносини значною мірою відбивають відносини власності. Пануюча форма власності значною мірою визначає характер і цілі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту, а також форму державної влади. Деякі автори економічні відносини у складі економічної системи ототожнюють із відносинами власності. На нашу думку, окрім відносин власності, вони включають відносини розподілу і перерозподілу суспільного продукту, а також соціальної відповідальності суб’єктів господарювання.

В умовах сучасних країн з ринковою економікою залежно від суб’єкта власності основними формами власності на засоби виробництва і його результати є приватна, дер­жавна (суспільна), змішана, акціонерна (корпоративна) власність працівників підприємств. При цьому переважає приватна власність, яка в процесі багатовікового розвитку суспільства зазнала істотних змін. У міру історичного розвитку суспільства і суспільного виробництва змінювався зміст приватної власності, яка зародилася на пізніх стадіях первісно­общинного ладу, де панувала общинна власність. Поява приватної власності стала однією з основних причин його перетворення на рабовласницький.

Приватна власність у сфері суспільного виробництва з’яви­лася як відносини власності між людьми, засновані на абсолютному, захищеному законом праві окремої людини на володіння, користування і розпорядження засобами виробництва і результатами їх використання. Існувала вона у вигляді одноосібної приватної трудової, не експлуататорської власності, заснованої на праці власника чи власника та членів його родини, а також одноосібної приватної експлуататорської власності, заснованої на використанні чужої праці (рис. 6.2).

При рабовласницькому ладі рабовласникові належали не тільки засоби виробництва та результати їх використання, а і раби. Тому для приватної рабовласницької власності був характерний найвищий рівень експлуатації. Феодал вже мав обмежені права на кріпосного працівника. При капіталізмі ж найманий працівник є вільним.

Рис. 6.2. Найбільш розповсюджені види приватної власності на засоби виробництва, які існували до появи капіталістичних промислово розвинених країн

На приватній трудовій, не експлуататорській власності виробляли економічні блага для особистого споживання та обміну селяни, ремісники, скульптори тощо. У більш великих господарствах, які функціонували на основі приватної експлуататорської власності, існувало відчуження праці від засобів виробництва та його результатів, пропорційне рівню експлуатації чужої праці.

Господарства, засновані на приватній експлуататорській власності, особливо при капіталізмі, забезпечували їх власникам великі прибутки, в тому числі і за рахунок розвитку кооперації та суспільного поділу праці, великої тривалості робочого дня. Вони швидше вдосконалювали свої засоби виробництва, технології, методи управління виробництвом, підвищували продуктивність праці і розвивалися. Але при цьому існував величезний розрив у доходах власників підприємств і їх працівників, не було елементарної соціальної захищеності працівників.

Необхідно враховувати, що розвиток форм приватної власності сприяв прискоренню зміни економічних систем та формацій. Крім того, перехід від однієї економічної системи до іншої не означав негайного припинення відносин власності, властивих попередній економічній системі. Так, певна частка приватної рабовласницької власності існувала й у феодальній економічній формації. Більше того, вона в кримінальній формі перейшла в капіталістичну. А приватна трудова, не експлуататорська власність, заснована на праці власника і членів його родини, існує в капіталістичній економічній формації до нашого часу (фермерські та селянські господарства, дрібні виробники і торговці).

Як відомо, приватна власність є переважаючою в капіталі­стичній (ринковій) економіці. Подальший розвиток капіта­лі­стичній економічної системи, технологічного способу виробництва, засобів виробництва, методів організації та управління виробництвом були пов’язані з укрупненням підприємств. Це зажадало розвитку технічної бази виробництва за рахунок використання дорогих автоматизованих високопродуктивних засобів праці. Вирішення цієї проблеми викликало необхідність вдосконалення приватної власності з метою створення можливості для швидкого залучення капіталу для розвитку успішних підприємств. Це призвело до зміни видів приватної власності на засоби виробництва. Як суб’єкти приватної власності поряд із фізичними особами з’явилися юридичні. Найбільш розповсюджені сучасні види приватної власності на засоби виробництва в США, Англії, Канаді та в багатьох інших промислово розвинених країнах наведені на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Найбільш розповсюджені сучасні види приватної власності на засоби виробництва в США, Англії, Канаді та в багатьох інших промислово розвинених країнах

Партнерська власність формується в результаті добровільного об’єднання майна двох або більшої кількості осіб з урахуванням вимог чинного законодавства. Партнерство функціонує на основі договору між партнерами. Партнер­ства бувають загальними (General Partnership) і з обмеженою відповідальністю (Limited Partnership). Для загального партнерства характерна необмежена відповідальність за зобов’язаннями партнерства, пропорційна частці вкладу кожного партнера.

У партнерстві з обмеженою відповідальністю можуть бути партнери і з повною, і з обмеженою відповідальністю. Партнери з обмеженою відповідальністю відповідають за зобов’язаннями партнерства тільки в межах свого вкладу, а партнери з необмеженою відповідальні­стю — і всім своїм майном.

Найбільш поширеною формою власності нині є корпоративна (акціонерна) власність. Корпорація може бути «закритою» або «відкритою». Акції «закритої» корпорації не можуть продаватися на ринку цінних паперів, а «відкритої» вільно продаються. Власність відкритої корпорації формується за рахунок продажу акцій і облігацій фізичним та юридичним особам, а також прибутку від господарської діяльності. Це дає можливість у разі успішного розвитку корпорації швидко збільшити розміри власності і на цій основі в короткі терміни удосконалювати й нарощувати необхідні фактори виробництва, а також обсяги випуску продукції. В умовах сучасної науково-технічної революції це дуже важливо. Разом з тим, відповідальність кожного акціонера обмежена вартістю його акцій. Цими двома особливостями в основному і пояснюються переваги відкритих корпорацій.

Якщо на початку XX ст. в США переважною формою приватної власності була приватна одноосібна власність з використанням найманої праці і трудова, то в даний час стійко домінує корпоративна приватна власність. Наприклад, уже в 1996 р. на частку корпорацій припадало 89 % загального обсягу продажів всіх суб’єктів господарювання, партнерств — 6 %, індивідуальних підприємств — 5 %.

В Україні аналогами партнерств (з деякими особливостями) є господарські товариства (крім акціонерних), а корпорацій — публічні (відкриті) i приватні (закриті) акціонерні товариства.

Головною особливістю державної (суспільної) власності є те, що це система відносин, при якій право володіння, управління і розпорядження її об’єктами належать органам державної влади, які представляють народ країни. Частка державної власності в економіці різних капіталістичних країн істотно відрізняється. Найбільш висока питома вага її характерна для Франції, Канади, Швеції, Італії. Але у всіх країнах вона відіграє дуже важливу роль. На державній власності значною мірою базується розвиток фундаментальної науки підприємств і галузей, які мають стратегічне значення для країни, а також розробка та впровадження новітніх технологій.

В умовах сучасної економічної кризи в більшості промислово розвинених країн відбувалося збільшення частки державної власності, тому що уряди за рахунок коштів державних бюджетів рятували від банкрутства банки та великі компанії (наприклад, навіть «Дженерал Моторс»). Іншими словами, дер­жавна власність в період кризи рятує приватну. Подібні заходи застосовувалися і в періоди всіх попередніх криз.